Репозитарій Пенітенціарної академії України
Репозитарій Академії – це електронна база даних для накопичення, систематизації, довготривалого зберігання та репрезентування результатів наукових досліджень, праць, створених науковими, науково-педагогічними працівниками, здобувачами вищої освіти Пенітенціарної академії України та надійного відкритого доступу до матеріалів через мережу Інтернет.
Репозитарій є частиною загальної електронної колекції наукової бібліотеки Пенітенціарної академії України.
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Правове регулювання праці осіб, які утримуються в установах виконання покарань
(Пенітенціарна академія України, 2025) Сікун А. М.; Sikun A. M.; Шумна Лариса Петрівна - науковий керівник
У дисертаційному дослідженні здійснено комплексне теоретичне узагальнення і запропоновані нові підходи стосовно вирішення наукового
завдання щодо визначення змісту правового регулювання праці осіб, які утримуються в установах виконання покарань. У дисертації сформульовано
низку нових концептуальних положень, висновків і рекомендацій, що мають важливе теоретичне та практичне значення.
Перш за все в дисертації розглянуто стан наукової розробки вітчизняних дослідників, які вивчали питання праці засуджених у своїх наукових роботах,
а також розглянуто генезу дослідження правового регулювання праці засуджених, удосконалено етапи правового регулювання праці осіб, які
утримуються в пенітенціарних закладах в різні періоди розвитку системи виконання покарань, зокрема, виокремлено чотири основні етапи:
I) допенітенціарний період (від появи цивілізованих суспільств до початку XVIII ст.); II) філантропічний період (остання чверть XVIII ст. – середина ХІХ
ст.); III) період виникнення та розвитку пенітенціарно-трудового законодавства (середина ХІХ ст. – 2014 р.); IV) сучасний період розвитку
законодавства у сфері регулювання праці осіб, які утримуються в установах виконання покарань (з 2014 р. по 2022 р.); V) воєнний період (з 2022 року по теперішній час).
В роботі розкрито нормативне визначення поняття «праця засуджених»; зроблений аналіз наукових досліджень щодо визначення поняття, що таке
праця. Окремо приділено увагу правовому статусу засудженого та проаналізовано позиції деяких вчених щодо цього питання. Вищеописане дозволило авторам вперше запропонувати авторське визначення поняттю «праця засуджених», а саме: це цілеспрямована, продуктивна діяльність особи, яка має правовий статус засудженого, що спрямовується на задоволення власних потреб, виправлення, ресоціалізацію, розвиток, здобуття або
підтримання професійних навичок і знань, та регулюється нормами як трудового, так і кримінально-виконавчого законодавства.
Розглядаючи питання особливостей правового регулювання праці осіб, які утримуються в установах виконання покарань, було встановлено, що праця
засуджених до позбавлення волі, які утримуються у виправних колоніях, поділена на різні види, і її, за певних обставин, можна вважати і як їхнє право,
і як їх обов’язок.
Обов’язковою умовою виникнення трудових правовідносин для засуджених, як і для цивільних громадян, є підписання трудового договору. У
зв’язку з встановленням відмінностей праці засуджених від праці вільних людей запропоновано введення до національного законодавства окремого
виду трудового договору, а саме: трудового договору із засудженими до обмеження або позбавлення волі. Відповідно до цього підготовлено проєкт
наказу зі зразком типової форми цього трудового договору.
В роботі констатовано, що фактори, які мотивують у вигляді заохочень засуджених, є частково застарілими, тому авторами пропонується ввести нові
види заохочень, що стануть додатковими стимулами для того, щоб засуджений добровільно залучався до праці та тим самим доказував, що він став на шлях виправлення або довів своє виправлення.
Також в дисертації розглянутий один із видів залучення засуджених до праці, а саме: до благоустрою території установи. Визначено, що залучення
засудженого до праці по благоустрою установи, при правильному підході, повинно відігравати позитивну роль для отримання відповідних навичок та
адаптації після звільнення із колонії. Для врегулювання колізійних ситуацій, авторами запропоновано визначення поняття благоустрою колонії, щоб
розуміти, що саме входить в це поняття.
Також було розглянуто питання праці засуджених різних категорій.
Наприклад виявлено, що відносно питання праці засуджених до покарання у виді обмеження волі КВК України передбачає, що праця цієї категорії
регулюється трудовим законодавством, окрім правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу. Але існують інші питання, що потребують уточнення для унеможливлення казусних ситуацій. Тому авторами були запропоновані зміни та доповнення до ст. 60 КВК України щодо надання щорічної основної відпустки засудженим до покарання у виді обмеження волі, а також запропоновано поряд із внесенням змін до КЗпП України надати право на дистанційну роботу певним категоріям засуджених до обмеження волі.
Широкомасштабна агресія росії проти України додала нову категорію, яка утримується в установах ДКВС України – військовополонені. Через це
було проаналізовано питання особливостей праці військовополонених, в першу чергу з погляду національного трудового законодавства.
Досліджуючи питання правового регулювання праці осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах ДКВС України, було удосконалено окремі вимоги з питань залучення до праці засуджених, залишених у слідчих ізоляторах ДКВС України, до робіт з господарського обслуговування, а також запропоновано спрощення процедури залучення до праці та доповнення переліку, що забороняє використовувати працю ув’язнених.
Окремо було розглянуто питання правового регулювання праці засуджених на основі досвіду закордонних країн. Розглядаючи різні практики
залучення засуджених до праці в пенітенціарних закладах іноземних країн, авторами було запропоновано імплементацію певних норм до національного законодавства, що покликано на покращення предмета дослідження.
Оскільки освіта нерозривно пов’язана із трудовими відносинами, доступність та якість її отримання є вагомим важелем у майбутньому
працевлаштуванні. У зв’язку з цим запропоновано зміни до кримінально- виконавчого законодавства щодо необхідності зробити загальну середню
освіту обов’язковою не тільки для неповнолітніх, але і для тих осіб, які її взагалі не мають, як це існує в деяких закордонних країнах.
Також варто законодавчо закріпити право на отримання вищої освіти засудженими до позбавлення волі; для цього були запропоновані законодавчі
зміни. При цьому формою навчання пропонується зробити дистанційну освіту, яка на сьогодні є доволі розвинутою.
Через стрімкий розвиток новітніх технологій було виокремлено концептуальні засади запровадження діджиталізації праці осіб, які утримуються в установах виконання покарань, та запропоновано можливість дистанційної роботи для ув’язнених в слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Встановлено, що цифрові технології відкривають нові можливості для працевлаштування засуджених, і їх важливо використовувати для того, щоб
підвищити значущість праці засуджених у суспільстві. Автори підкреслили важливість створення цифрового простору в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, направленого не тільки на засоби нагляду та охорони, а і на інші напрямки, такі як професійна освіта, залучення до праці, організація трудової діяльності, контакт із зовнішнім світом. Вивчено позитивний досвід зарубіжних країн, в яких дистанційна зайнятість не є чимось новим, а діджитал технології в УВП є основним інструментом ресоціалізації засуджених.
Позитивним є те, що, на сьогодні, законодавець передбачає та унормовує дистанційну зайнятість, і вже існують проєкти з залучення засуджених до
дистанційної роботи з використанням діджитал технологій. Окремо зазначено, що законодавцю необхідно враховувати запропоновані зміни для такої
категорії, як засуджені, щоб відповідати сучасним тенденціям і змінам на світовому ринку праці. Для прикладу, треба пропрацювати механізм для
забезпечення можливості засудженим реєструватися фізичними особами-підприємцями, відкривати банківські рахунки та отримувати до них доступ,
але із врахуванням режимних вимог та умов утримання в УВП, що дозволило б залучати засуджених до IT-сфери на посади, які не потребують спеціального або тривалого навчання, і дало б їм змогу цим займатись та продовжувати працювати в цій сфері після звільнення від відбування покарання.
The dissertation research provides a comprehensive theoretical generalization and proposes new approaches to solving the scientific problem of defining the
content of legal regulation of labor for individuals held in correctional facilities. Thedissertation formulates a number of new conceptual provisions, conclusions, andrecommendations that hold significant theoretical and practical value.
First and foremost, the dissertation examines the state of scientific development by domestic researchers who have studied the issue of convict labor in
their academic works. Additionally, it analyzes the genesis of research on the legal regulation of convict labor and refines the stages of legal regulation of labor for individuals held in penitentiary institutions during various periods of the penal system's development. Specifically, four main stages are identified:
I) the pre-penitentiary period (from the emergence of civilized societies to the beginning of the 18th century);
II) the philanthropic period (the late 18th century to the mid-19th century);
III) the period of emergence and development of penitentiary labor legislation (mid-19th century to 2014);
IV) the modern period of legislative development in the field of regulating labor for individuals held in correctional facilities (2014–2022).
V) The wartime period (from 2022 to the present).
The study explores the normative definition of the concept of "convict labor."
An analysis of scholarly research on the definition of labor as a concept was conducted. Particular attention is devoted to the legal status of convicts, and the
positions of certain scholars on this issue are examined. This groundwork enabled the authors, for the first time, to propose an original definition of "convict labor."
According to the authors, it is purposeful, productive activity performed by an individual with the legal status of a convict, aimed at meeting personal needs,
correction, resocialization, development, acquiring or maintaining professional skills and knowledge, and regulated by the norms of both labor and criminal-
executive legislation.
While examining the peculiarities of the legal regulation of labor for individuals held in correctional facilities, it was established that the labor of convicts
sentenced to imprisonment and held in correctional colonies is categorized into various types. Under certain circumstances, this labor can be regarded both as a right and as an obligation of the convicts.
A prerequisite for the emergence of labor relations for convicts, as well as for civilians, is the signing of an employment contract or a civil law agreement. Given
the identified differences between the labor of convicts and that of free individuals, it has been proposed to introduce a separate type of labor contract into national legislation, specifically a labor contract for individuals sentenced to restriction or deprivation of liberty. In line with this proposal, a draft order has been prepared, including a sample template of this specific type of labor contract.
The study notes that the factors motivating convicts through incentives are partially outdated. Therefore, the authors propose introducing new types of
incentives that would serve as additional stimuli for convicts to voluntarily engage in labor. This participation would, in turn, demonstrate or confirm their commitment to rehabilitation and reform.
The dissertation also examines one specific type of convict labor, namely their involvement in the improvement of the facility’s territory. It is determined that
engaging convicts in such labor, when approached correctly, should play a positive role in acquiring relevant skills and facilitating adaptation after release from the correctional facility. To address potential conflicts, the authors propose a definition of the concept of "facility improvement" to clarify what is encompassed within this term.
The issue of labor for convicts in various categories was also addressed. For instance, it was identified that regarding the labor of individuals sentenced to
restriction of liberty, the Criminal Executive Code of Ukraine stipulates that their labor is regulated by labor legislation, except for the rules on hiring, dismissal, and job transfer. However, other issues require clarification to prevent legal ambiguities. Therefore, the authors proposed amendments and additions to Article 60 of the Criminal Executive Code of Ukraine to grant annual basic leave to convicts sentenced to restriction of liberty. Additionally, alongside changes to the Labor Code of Ukraine, it was suggested to provide the right to remote work for certain categories of convicts sentenced to restriction of liberty.
The large-scale aggression of Russia against Ukraine has introduced a new category of individuals held in the institutions of the State Criminal-Executive Service of Ukraine – prisoners of war. In this context, the issue of the specificities of labor performed by prisoners of war has been analyzed, primarily from the
perspective of national labor legislation.
In examining the legal regulation of labor for individuals held in pre-trial detention centers of the State Criminal-Executive Service of Ukraine, certain
requirements regarding the engagement of convicted persons retained in suchfacilities for housekeeping tasks were refined. Additionally, proposals were made to simplify the procedure for engaging detainees in labor and to expand the list of activities prohibited for inmate labor.
The issue of legal regulation of convicted persons' labor was also examined based on the experience of foreign countries. Having analyzed various practices of
engaging convicted individuals in labor within penitentiary institutions abroad, the authors proposed the implementation of certain norms into national legislation aimed at improving the subject of the research.
Since education is inherently linked to labor relations, its accessibility and quality serve as significant factors influencing future employment opportunities. In
this regard, amendments to criminal-executive legislation to make general secondary education mandatory not only for minors, but also for individuals who have not received it at all have been proposed, as it is practiced in certain foreign countries.
It is also necessary to legislatively enshrine the right of individuals sentenced to imprisonment to obtain higher education. To this end, legislative amendments
have been proposed. Distance learning, which is currently well-developed, is suggested as the primary mode of education for this purpose.
Given the rapid development of modern technologies, the conceptual foundations for the digitalization of labor for individuals held in penal institutions were identified. Additionally, the possibility of remote work for detainees in the pre- trial detention centers of the State Criminal-Executive Service of Ukraine was
proposed.
It has been established that digital technologies create new opportunities for the employment of convicted individuals, and it is crucial to leverage these to
enhance the societal significance of inmate labor. Emphasis was placed on the importance of creating a digital environment within penal institutions and pre-trial detention centers. This environment should not only focus on surveillance and security but also encompass areas such as vocational education, labor engagement, organization of work activities, and maintaining contact with the outside world. The positive experience of foreign countries has been studied, where remote employment is not a novel concept, and digital technologies in penal institutions serve as a primary tool for the resocialization of convicted individuals. The positive aspect is that legislators already provide for and regulate remote employment, with projects already in place to involve convicted individuals in remote work using digital technologies. It was specifically noted that legislators must consider the proposed changes for the category of convicted persons to align with modern trends and shifts in the global labor market.
For instance, mechanisms should be developed to enable convicted individuals to register as sole proprietors, open and access bank accounts, while
ensuring compliance with the security requirements and conditions of detention in penal institutions. This would allow convicted persons to engage in the IT sector in roles that do not require specialized or lengthy training, enabling them to continue working in this field after completing their sentences.
Виконавчий напис нотаріуса як позасудова форма захисту цивільних прав та інтересів
(Пенітенціарна академія України, 2025) Салай М.Г.; Salai M.G.; Андрущенко Тетяна Сергіївна - науковий керівник
Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню такого правого явища, як виконавчий напис нотаріуса. Останній є основною юрисдикційною позасудовою формою захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів. На підставі аналізу наукових праць низки провідних вітчизняних науковців у сфері нотаріату та положень нотаріального процесуального законодавства обґрунтовано нагальну необхідність як переосмислення юридичної природи виконавчого напису нотаріуса, так і вдосконалення процесуального порядку його вчинення. Для досягнення цього запропоновані нові підходи до визначення його правової суті та порядку вчинення і примусового виконання.
Так, у першому розділі дисертаційного дослідження розглянута еволюція виконавчого напису в правозастосовній діяльності та його становлення в
правовій системі України, а також розглянуті різноманітні теоретичній визначення поняття «виконавчий напис нотаріуса». На підставі цього автор
доходить висновку, що визначення виконавчого напису як розпорядження нотаріуса є «рудиментом» радянської епохи. При цьому підстави, умови та
процедура його вчинення майже аналогічні тим підставам, умовам та процедурі, які існували за радянських часів, хоча суспільні відносини та
правова система докорінно змінилися. Тому, враховуючи існування різних поглядів на юридичну природу виконавчого напису та багатогранність такої
правової конструкції, запропоновано здійснювати дослідження цієї правової конструкції з різних сторін. По-перше, виконавчий напис є основною
позасудовою юрисдикційною формою захисту суб’єктивного цивільного права кредитора (стягувача), який у передбачених нормами матеріального права випадках має законне право на звернення в позасудовому порядку безспірної заборгованості від боржника. По-друге, шляхом вчинення такої нотаріальної дії нотаріус підтверджує наявність безспірної заборгованості боржника перед стягувачем, яка виникла раніше, тобто до звернення стягувача до нотаріуса, й існує після, тоді як нотаріус лише посвідчує її наявність, встановлюючи відповідний обсяг цивільних прав та обов’язків, після чого у стягувача виникає право стягнути заборгованість у примусовому порядку. По-третє, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус видає правозахисний нотаріальний акт, який має виконавчу силу та який фіксує (посвідчує): факт порушення боржником своїх зобов’язань перед кредитором та факт наявності безспірної заборгованості; обов’язок боржника передати стягувачу грошові суми чи інше майно, що кореспондує право останнього на їх отримання; право стягувача на стягнення безспірної заборгованості в примусовому порядку.
Також у першому розділі дисертації на підставі дослідження надбання нотаріальної процесуальної науки встановлено місце виконавчого напису в
системі нотаріальних проваджень. Доведено, що саме поняття «нотаріальне провадження» може розглядатися у двох значеннях: як конкретна нотаріальна дія, визначена статтею 34 Закону України «Про нотаріат», та як родове поняття для групи нотаріальних дій, які залежно від юридичної мети та спрямованості об’єднуються у види нотаріальних проваджень. При цьому вчинення виконавчого напису належить до нотаріальних проваджень щодо надання документам виконавчої сили, а інших видів нотаріальних дій у вказаній групі немає. Встановлено, що нотаріальне провадження з вчинення виконавчого напису складається з трьох обов’язкових стадій. Таке провадження у більшості випадків є одноетапним, тобто вчиняється швидко через одноразову дію відразу після звернення заявника. Проте вчинення виконавчого напису на опротестованому векселі належить до багатоетапних нотаріальних проваджень.
Водночас аргументовано доцільність віднесення опротестованого нотаріусом векселя до виконавчих документів без необхідності додаткового вчинення виконавчого напису на ньому. Підтримана позиція науковці стосовно потреби в регулюванні процесуальної діяльності нотаріуса новим нормативно-правовим актом та запропонована його структура. Надана порівняльна характеристика судового наказного порядку стягнення безспірної заборгованості та нотаріального порядку, на підставі чого зроблений висновок про однакову спрямованість судового наказу та виконавчого напису і подібність їх видачі (вчинення).
У другому розділі роботи через призму стадійності детально розглянутий процесуальний порядок вчинення виконавчого напису. Встановлено, що перша стадія присвячена встановленню особи стягувача та перевірці поданої ним заяви на відповідність формальним вимогам. Наголошено на необхідності введення в нотаріальне процесуальне законодавство територіальної підвідомчості вчинення виконавчого напису за місцем проживання
(місцезнаходженням) боржника, а якщо предметом витребування є нерухоме майно – також за місцем знаходження такого майна. При цьому така
підвідомчість має регулюватися саме Законом України «Про нотаріат», у зв’язку з чим запропоновано внести відповідні зміни до нього.
З’ясовано, що найбільш громіздкою та такою, що має вкрай важливе значення для цього нотаріального провадження, є стадія підготовки до вчинення виконавчого напису, оскільки саме на ній нотаріус з’ясовує питання наявності юридичних підстав для вчинення нотаріальної дії. Виокремлено дві
умови для вчинення виконавчого напису: подання документів, що підтверджують безспірність заборгованості, та дотримання строків давності, за
відсутності хоча б однієї з яких нотаріус відмовить у вчиненні нотаріальної дії на підставі пункту 1 частини 1 статті 49 Закону України «Про нотаріат», так як її вчинення суперечить законодавству України. Аналізуючи темпоральну схожість строку позовної давності зі строком звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, підтверджено, що дані строки мають різну юридичну природу та низку відмінностей, а тому їх не можна ототожнювати.
Водночас заради розвитку нотаріальної форми захисту нарівні з судовою доцільно продовжити визначений статтею 88 Закону України «Про нотаріат»
строк давності на строк дії карантину або воєнного, надзвичайного стану.
Доведено, що встановлення нотаріусом безспірності заборгованості є центральним елементом стадії підготовки. Наявність безспірності визначається
суто нормами матеріального права та носить формальний характер. Процесуальні механізми визначення безспірності законодавством не
передбачені, що є істотною проблемою, яка суперечить обов’язку нотаріуса сприяти особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів,
роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути
використана їм на шкоду, а також звужує права боржника. Останній позбавлений можливості бути повідомленим про підготовку до вчинення
виконавчого напису та надати пояснення щодо заборгованості, не бере участі в цій нотаріальній дії, хоча її результат безпосередньо вливає на його інтереси, права та обов’язки: боржник стає стороною відкритого на підставі виконавчого напису виконавчого провадження. Тому для дійсного встановлення безспірності заборгованості та досягнення завдань стадії підготовки до вчинення виконавчого напису запропоновано внести відповідні зміни в нотаріальне процесуальне законодавство в частині обов’язкового повідомлення боржника, що має надсилатися саме нотаріусом як особою, уповноваженою на санкціонування примусового стягнення, з наданням строку, протягом якого боржник може висловити свої заперечення або визнати борг.
На третій стадії нотаріус після встановлення умов для вчинення виконавчого напису приймає остаточне рішення на підставі раніше досліджених документів та видає відповідний нотаріальний акт, який набирає чинності з дня реєстрації.
Досліджуючи Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів,
автор підтримує погляди науковців стосовно того, що даний документ не є належним нормативно-правовим актом, у якому мають встановлюватись
випадки вчинення виконавчих написів. Наголошено, що єдиною умовою вчинення виконавчого напису має бути лише нотаріально посвідчений договір, що передбачає сплату грошових сум, передачу чи повернення майна, звернення стягнення на заставлене майно, а сама ця умова повинна міститися виключно в Законі України «Про нотаріат». Залежно від сфер правових відносин, які регулюють нотаріально посвідчені договори, на підставі яких можливе вчинення виконавчих написів, надано класифікацію за групами: договори, які забезпечують виконання боржником свого основного зобов’язання перед кредитором; аліментні договори; інші договори, які передбачають сплату грошових сум, передачу чи повернення майна, у разі їх нотаріального посвідчення. При цьому детально розглянуто порядок вчинення виконавчого напису на договорах застави, зокрема іпотеки, а також аліментних договорах, на підставі чого надані обґрунтовані пропозиції для покращення існуючого порядку. Також з’ясовані умови вчинення виконавчого напису на договорі довічного утримання.
Окрему увагу приділено конкретним не нотаріально посвідченим документам, за якими заборгованість може стягуватися на підставі виконавчого
напису нотаріуса. Аналізуючи такі документи, автором обґрунтовано їх невідповідність критерію безспірності, у зв’язку з чим запропоновано визнати
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, таким, що
втратив чинність, оскільки єдина підстава для вчинення виконавчого напису – нотаріально посвідчений договір, повинна міститися саме в Законі України «Про нотаріат», що відповідатиме положенням статті 18 Цивільного кодексу України та пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України.
У третьому розділі дисертаційного дослідження розглянуті процесуальні питання, які виникають під час виконання виконавчого напису нотаріуса.
Такими питаннями є поновлення строку пред’явлення виконавчого напису до виконання, заміна сторони у виконавчому провадженні та оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця. Вказане вирішується в судовому порядку.
Встановлено, що згідно з чинним законодавством заміна сторони можлива виключно у відкритому виконавчому провадженні, тоді як у самому
виконавчому написі неможливо замінити стягувача. Такий стан істотно впливає на право кредитора задовольнити свої вимоги до відкриття виконавчого провадження за рахунок передачі права вимоги до боржника іншій особі, а тому запропоновано передбачити можливість заміни сторони у виконавчому написі нотаріуса за аналогією із заміною сторони у виконавчому листі.
З метою належного та правильного виконання виконавчого напису і гармонізації нотаріального процесуального законодавства із законодавством
про виконавче провадження підтверджено необхідність встановлення регламентованого порядку надання нотаріусом роз’яснення змісту виконавчого
напису за заявою виконавця у разі неясності, неоднозначності порядку його виконання.
Окремо розглянуті проблеми примусового виконання виконавчого напису нотаріуса під час дії правового режиму воєнного стану, а також проблеми
виконання виконавчих написів, вчинених на аліментних договорах. Між заходами виконання виконавчих написів нотаріусів про стягнення аліментів та
заходами виконання виконавчих документів про стягнення аліментів, які видані судами (судові накази, виконавчі листи), наявні суттєві відмінності, у зв’язку з чим судовий захист прав дітей на належне матеріальне забезпечення є більш ефективним. Тому підтримана думка щодо наділення виконавчого напису нотаріуса більшою юридичною силою у сфері захисту прав дитини, що наблизить його до судового наказу.
При дослідженні процесуального порядку оскарження виконавчого напису нотаріуса встановлено, що належним способом захисту прав боржника є
подання позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в рамках цивільного чи господарського судочинства.
Нотаріус у таких справах не може бути відповідачем, оскільки між ним та боржником жодних матеріально-правових відносин не виникає та вчинений
виконавчий напис не створює для нотаріуса певних прав чи обов’язків. Тому останнього варто залучати до провадження як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, яким є стягувач. При цьому в інтересах самого нотаріуса брати участь у процесі розгляду справи та не нехтувати правом надання письмових пояснень щодо предмета спору. Водночас з’ясовано, що з точки зору характеру правовідносин, що склалися: відсутність спору про право цивільне та перевірка законності вчиненої нотаріальної дії, оскарження виконавчого напису краще здійснювати за правилами окремого провадження, а не позовного.
Здійснюючи ґрунтовний аналіз доктринальних напрацювань про нотаріальне провадження з вчинення виконавчого напису в комплексі з
відповідними положеннями нотаріального процесуального законодавства, автором сформульовані обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення як теорії нотаріального процесу, так і нотаріального процесуального законодавства України.
The dissertation is devoted to a comprehensive study of such a legal phenomenon as a notary's executive inscription. The latter is the main jurisdictional
out-of-court form of protection of subjective civil rights and interests. Based on the analysis of scientific works of a number of leading national scholars in the field of notary and provisions of notary procedural legislation, the author substantiates the urgent need to rethink the legal nature of a notary's executive endorsement and to improve the procedural procedure for its execution. To achieve this, the author proposes new approaches to determining its legal nature and the procedure for its execution and enforcement.
Thus, the first chapter of the dissertation examines the evolution of the executive inscription in law enforcement activities and its formation in the legal system of Ukraine, and also considers various theoretical definitions of the concept of ‘notary's executive inscription’. Based on this, the author comes to the conclusion
that the definition of an executive inscription as an order of a notary is a rudiment of the Soviet era. At the same time, the grounds, conditions and procedure for its execution are almost similar to those that existed in Soviet times, although social relations and the legal system have changed radically. Therefore, given the existence of different views on the legal nature of an executive inscription and its multifaceted nature as a legal construct, it is proposed to study this legal construct from different angles. Firstly, an executive inscription is the main out-of-court jurisdictional form of protection of the subjective civil right of a creditor (recoverer), who, in cases provided for by substantive law, has the legal right to recover undisputed debts from a debtor out of court. Secondly, by performing such a notarial act, the notary confirms the existence of the debtor's indisputable debt to the creditor, which arose earlier, i.e. before the creditor applied to the notary, and exists afterwards, while the notary only certifies its existence, establishing the appropriate scope of civil rights and obligations, after which the creditor has the right to collect the debt by force.
Thirdly, when making an executive inscription, the notary issues a final human rights notarial act, which has executive force and which records (certifies): the fact of the debtor's breach of its obligations to the creditor and the fact of the existence of an indisputable debt; the debtor's obligation to transfer to the creditor the amount of money or other property corresponding to the latter's right to receive it; the creditor's right to collect the indisputable debt by force.
Also, in the first chapter of the dissertation, based on the study of the achievements of notarial procedural science, the author establishes the place of the
executive inscription in the system of notarial proceedings. It is proved that the very concept of ‘notarial proceedings’ can be considered in two meanings: as a specific notarial act defined by Article 34 of the Law of Ukraine ‘On Notaries’, and as a generic concept for a group of notarial acts which, depending on the legal purpose and focus, are combined into types of notarial proceedings. At the same time, the execution of an executive inscription belongs to notarial proceedings for granting documents with enforcement power, and there are no other types of notarial acts in this group. The author establishes that notarial proceedings for making an executive inscription consist of three mandatory stages. In most cases, such proceedings are one-stage, i.e., they are completed quickly through a single action immediately after the applicant's application. However, the execution of an executive inscription on a protested bill of exchange belongs to multi-stage notarial proceedings. At the same time, the author argues that it is expedient to classify a bill of exchange protested by a notary as an enforcement document without the need for an additional executive inscription on it. The author supports the position of scientists regarding the need to regulate the notary's procedural activity by a new legal act and suggests its structure.
The author provides a comparative description of the court writ procedure for recovery of indisputable debts and the notarial procedure, and on the basis of this the author concludes that the court writ and the writ of execution are of the same nature and that they are similar in terms of their issuance (execution).
In the second section of the paper, the author examines in detail the procedural procedure for making an executive inscription through the prism of stages. The
author establishes that the first stage is devoted to establishing the identity of the claimant and verifying the application submitted by him/her for compliance with the formal requirements. The author emphasises the need to introduce into the notarial procedural legislation the territorial jurisdiction of the writ of execution at the debtor's place of residence (location), and if the subject of the writ is immovable property - also at the location of such property. At the same time, such jurisdiction should be regulated by the Law of Ukraine ‘On Notaries’, and it is therefore proposed to amend it accordingly.
It is found that the most cumbersome and crucially important for this notarial proceeding is the stage of preparation for the execution of an executive inscription,
since it is at this stage that a notary clarifies the issue of the existence of legal grounds for a notarial act. The author distinguishes two conditions for the execution of an executive inscription: submission of documents confirming the indisputability of the debt and compliance with the statute of limitations, in the absence of at least one of which the notary will refuse to perform a notarial act on the basis of paragraph 1 of part 1 of Article 49 of the Law of Ukraine ‘On Notaries’, since its performance is contrary to the legislation of Ukraine. Analysing the temporal similarity between the limitation period and the period for applying to a notary for an executive inscription, the author confirms that these periods have different legal nature and a number of differences, and therefore cannot be equated. At the same time, in order to develop the notarial form of protection along with the judicial one, it is advisable to extend the limitation period set out in Article 88 of the Law of Ukraine ‘On Notaries’ for the duration of quarantine or martial law, or a state of emergency.
It is proved that the establishment of indisputability of debt by a notary is a central element of the preparation stage. The existence of indisputability is determined purely by substantive law and is formal in nature; the procedural mechanisms for determining indisputability are not provided for by law, which is a
significant problem which contradicts the notary's duty to assist persons in exercising their rights and protecting their legitimate interests, to explain rights and obligations, to warn about the consequences of notarial acts so that legal ignorance cannot be used to their detriment, and also restricts the debtor's rights. The latter is deprived of the opportunity to be notified of the preparation for the execution of the writ of execution and to provide explanations regarding the debt, and does not participate in this notarial act, although its result directly affects his interests, rights and obligations: the debtor becomes a party to the enforcement proceedings opened on the basis of the writ of execution. Therefore, in order to effectively establish the indisputability of the debt and achieve the objectives of the stage of preparation for the execution of the writ of execution, it is proposed to amend the notarial procedural legislation in terms of mandatory notification of the debtor, which should be sent by a notary as a person authorised to authorise enforcement, with a period within which the debtor may
express his/her objections or acknowledge the debt.
At the third stage, after establishing the conditions for making an executive inscription, the notary makes a final decision based on the previously examined
documents and issues a corresponding notarial deed, which comes into force on the day of registration.
Having studied the List of documents under which debt collection is carried out indisputably on the basis of executive inscriptions of notaries, the author supports the views of scholars that this document is not an appropriate legal act which should establish the cases of making executive inscriptions. The author emphasises that the only condition for making an executive inscription should be a notarised agreement providing for the payment of money, transfer or return of property, and foreclosure of pledged property, and this condition should be contained exclusively in the Law of Ukraine ‘On Notaries’. Depending on the areas of legal relations governed by notarised contracts on the basis of which executive inscriptions may be made, the author classifies them into groups: contracts that ensure the debtor's fulfilment of its principal obligation to the creditor; alimony contracts; other contracts providing for the payment of money, transfer or return of property, if notarised. The author examines in detail the procedure for making an executive inscription on pledge agreements, including mortgages, as well as alimony agreements, and provides reasonable proposals for improving the existing procedure. The author also clarifies the conditions for making an executive inscription on a life care contract.
Special attention is paid to specific non-notorised documents under which debts may be collected on the basis of a notary's writ of execution. Analysing such
documents, the author substantiates that they do not meet the criterion of indisputability, and therefore proposes to recognise the List of documents under
which debt collection is carried out indisputably on the basis of notary's executive inscriptions as invalid, since the only basis for making an executive inscription a notarised contract, should be contained in the Law of Ukraine ‘On Notaries’, which would be in line with the provisions of Article 18 of the Civil Code of Ukraine and paragraph 14 of part one of Article 92 of the Constitution of Ukraine.
The third chapter of the dissertation deals with the procedural issues arising in the course of a notary's writ of execution. Such issues are the renewal of the term for presentation of the writ of execution for execution, replacement of a party in the enforcement proceedings and appeal against a decision, action or inaction of the executor. These issues are resolved in court. The author establishes that under the current legislation, a party may be replaced only in open enforcement proceedings, while it is impossible to replace the creditor in the writ of execution itself. This situation has a significant impact on the creditor's right to satisfy its claims prior to the commencement of enforcement proceedings by transferring the right of claim to the debtor to another person, and therefore the author proposes to provide for the possibility of replacing a party in an executive inscription by a notary by analogy with replacing a party in a writ of execution.
In order to ensure proper and correct execution of the writ of execution and harmonisation of notarial procedural legislation with the legislation on enforcement
proceedings, the need to establish a regulated procedure for a notary to provide an explanation of the content of the writ of execution at the request of the executor in case of ambiguity or ambiguity of the procedure for its execution is confirmed.
The author also considers the problems of enforcement of a notary's writ of execution during the martial law regime, as well as the problems of enforcement of
writ of execution made on alimony agreements. There are significant differences between the measures of enforcement of notary's inscriptions on the recovery of alimony and the measures of enforcement of enforcement documents on the recovery of alimony issued by courts (court orders, writ of execution), and therefore judicial protection of children's rights to adequate material support is more effective. Therefore, the author supports the view that a notary's writ of execution should be given greater legal force in the area of child protection, which would bring it closer to a court order.
When studying the procedural procedure for challenging a notary's executive inscription, the author found that the proper way to protect the debtor's rights is to file a claim for recognition of a notary's executive inscription as unenforceable within the framework of civil or commercial proceedings. The notary cannot be a defendant in such cases, as no substantive legal relations arise between the notary and the debtor and the executive inscription does not create any rights or obligations for the notary.
Therefore, the latter should be involved in the proceedings as a third party who does not assert independent claims regarding the subject matter of the dispute, on the side of the defendant, which is the claimant. At the same time, it is in the interests of the notary to participate in the proceedings and not to neglect the right to provide written explanations regarding the subject matter of the dispute. At the same time, the author establishes that, given the nature of the legal relations which have developed: the absence of a dispute about civil law and verification of the legality of a notarial act, it is better to appeal against an executive inscription under the rules of special proceedings rather than under the rules of lawsuit proceedings.
Carrying out a thorough analysis of the doctrinal developments on notarial proceedings for the execution of an executive inscription in conjunction with the
relevant provisions of notarial procedural legislation, the author formulated reasonable proposals aimed at improving both the theory of notarial process and
notarial procedural legislation of Ukraine.
Питання загальної частини кримінального права у працях М. П. Чубинського
(Пенітенціарна академія України, 2025) Пузиревський М. В.; Puzyrevskyi M. V.; Денисов Сергій Федорович - науковий керівник
У дисертації уперше в українській правовій науці здійснено комплексне дослідження кримінально-правової спадщини М. П. Чубинського, що знайшла свої яскраве втілення та загальну прихильність у наукових працях його тогочасних прибічників і наступних поколінь послідовників.
За результатами проведеного дослідження обґрунтовано, сформульовано та запропоновано ряд нових теоретичних положень і висновків, що виносяться на публічний захист дисертації, зокрема, уперше досліджено життєву біографію, встановлено особливості формування та розвитку особистості М. П. Чубинського (1871–1943 рр.) та запропоновано умовну періодизацію громадської, державної, політичної, наукової та науково-педагогічної діяльності вченого на три визначальні періоди:
I період (період «формування» особистості) (з 1871 по 1889 рр.):
– бориспільський та початковий київський (гімназистський) етапи в житті М. П. Чубинського. У даний період почалося становлення особистості майбутнього науковця, отримання ним вдома початкової освіти та середньої освіти в гімназіях;
II період («підготовчий» період становлення науковця) (з 1889 по 1902 рр.):
– перший київський, перший ярославльський та початковий перший харківський етапи в житті М. П. Чубинського. Період, коли вже сформовані в М. П. Чубинського навички, загальнотеоретичні знання дали істотний поштовх для успішного здобуття вищої юридичної освіти, поклали початок для проведення досліджень окремих питань загальної частини кримінального права. Як представник соціологічної школи (напряму) в науці кримінального права, М. П. Чубинський дослідив законодавчий кримінально-правовий матеріал, звів його до форми єдиної системи, а також здійснив аналіз причин і умов, що впливають на виникнення, розвиток і зміни в злочинності. Вчений підготував публікації про зворотну дію закону про кримінальну відповідальність, мотив кримінального правопорушення, генезу в керівних вченнях, ідеях, поглядах і концепціях представників класичної та соціологічної наукових шкіл (напрямів) окремих положень про предмет, зміст науки кримінального права, зокрема:
«Зворотна дія кримінального закону» (1896 р.), «Загальна характеристика нових учень у кримінальному праві» (1898 р.), «Мотив злочинної діяльності та його значення в кримінальному праві» (1900 р.) та «Наука кримінального права та їїскладові елементи» (1902 р.);
III період (період «реалізації» науковцем свого потенціалу та міжнародного
визнання) (з 1903 по 1943 рр.):
– перший харківський, другий ярославльський, перший петроградський (петербурзький), юр’ївський (дерптський, тартуський), другий петроградський
(петербурзький), московський, другий київський та емігрантський (донський, белградський і суботицький – югославський) етапи в житті М. П. Чубинського – період здійснення фундаментальних досліджень у сфері кримінальної політики, як галузі кримінально-правової науки. Наукова діяльність М. П. Чубинського в цей період принесла йому загальноєвропейське визнання, а кримінально-правова спадщина вченого не втратила своєї актуальності й на теперішній час. Вченим у цей період були підготовлені фундаментальні праці, зокрема: «Нариси кримінальної політики. Поняття, історія й основні проблеми кримінальної політики як складового елементу науки кримінального права» (1905 р.), «Курс кримінальної політики» (1909 р. та 1912 р.), «Науково-практичний коментар до нового Кримінального уложення Югославії» (1930 р.), «Науково-практичний коментар до нового
Судового Кримінального уложення Югославії» (1933 р.) та «Кримінальна політика: поняття, зміст та ставлення до науки кримінального права» (1937р.).
У дисертації проаналізовано та наведено аргументи щодо фундаментального внеску кримінально-правової спадщини М. П. Чубинського для дослідження окремих питань українського й зарубіжного кримінального права та законодавства, насамперед, науки кримінального права, кримінально-правової політики, зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі й мотиву кримінального правопорушення, та окреслено перспективи їх подальшої наукової розробки.
Також у дисертації удосконалено теоретико-методологічні засади розвитку кримінально-правової науки, зокрема, сформульовано визначення та розкрито зміст поняття «історико-порівняльного (історико-компаративного) метода науки кримінального права», з точки зору поглядів та ідей М. П. Чубинського, під яким потрібно розуміти визначений спосіб та форму теоретичного освоєння науки кримінального права, що передбачає комплексне дослідження фундаментальних кримінально-правових вчень, ідей, поглядів та концепцій українських та зарубіжних науковців, що формувалися на певних етапах історичного розвитку суспільства, шляхом їх безпосереднього порівняння та співставлення в національній площині українського та зарубіжного (в т.ч. порівняльного) кримінального права та законодавства.
Запропоновано дефініцію та розкрито зміст поняття «науки кримінального права», виходячи з вчення М. П. Чубинського, як галузі юридичної науки,
комплексної структуровано побудованої системи вчень, ідей, поглядів, концепцій і теорій про проблемні питання розвитку категоріально-понятійного апарата кримінального права, закону про кримінальну відповідальність, його основних кримінально-правових інститутів, категорій та норм, кримінально-правової політики держави, практики правозастосування закону про кримінальну відповідальність та перспектив його розвитку в майбутньому, генези національного українського та зарубіжного (в т.ч. порівняльного) кримінального права та законодавства.
Надано визначення та розкрито зміст наукової категорії «кримінально-правової політики», сформульованої М. П. Чубинським, та встановлено, що під нею треба розуміти галузь науки кримінального права, що становить упорядковану систему знань у вигляді вчень, ідей, концепцій, поглядів, концепцій та теорій, досліджує особливості планування та реалізації на теоретико-правовому та практичному рівнях системи заходів органів державної влади щодо формування,зміни та доповнення кримінального законодавства, визначення його безпосередньої мети, основних завдань, цілей, принципів, функцій, методів, форм і порядку правозастосування в процесі кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили злочин або кримінальний проступок та покращення якості й ефективності дії закону про кримінальну відповідальність у сфері протидії злочинності.
Запропоновано дефініцію та розкрито зміст законодавчої категорії «зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі», розробленої
М. П. Чубинським, під якою потрібно розуміти обов’язковість застосування до суб’єкта кримінального правопорушення положень закону про кримінальну відповідальність, що набрав чинності після вчинення особою кримінально протиправного діяння (дії чи бездіяльності), за умови, що даний закон є гуманнішим по відношенню до особи за той закон, що діяв на момент вчинення нею кримінального правопорушення, відповідає керівним конституційним приписам, та, за умови, що на момент набрання чинності даного закону кримінально-правові відносини держави з особою ще не було призупинено.
Надано дефініцію та розкрито зміст законодавчої категорії «мотиву кримінального правопорушення», сформульованої М. П. Чубинським, під яким треба розуміти усвідомлену суб’єктом кримінального правопорушення внутрішню вольову спонуку до спричинення шкоди об’єктам, що охороняються державою, шляхом вчинення кримінально протиправної дії чи бездіяльності, передбаченої законом про кримінальну відповідальність. Мотивами кримінальних правопорушень можуть бути корисливі, сексуальні, хуліганські, політичні, особисті та мотиви гендерної, гомофобної, національної, расової, релігійної чи трансфобної нетерпимості.
Окрім того, у дисертації дістали подальший розвиток вчення, ідеї, погляди та концепції українських та зарубіжних представників класичної, соціологічної та сучасної шкіл (напрямів) у кримінально-правовій науці щодо визначення поняття та встановлення змісту науки кримінального права, наукової категорії кримінально- правової політики, законодавчих категорій зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі та мотиву кримінального правопорушення.
Висновки та пропозиції в дисертації, що мають дискусійний характер є підґрунтям для проведення подальших наукових досліджень. При цьому практичне значення отриманих результатів дисертації полягає в тому, що сформульовані в ній положення, висновки та пропозиції є конкретним внеском у сучасну українську кримінально-правову науку, а тому впроваджені та можуть в майбутньому бути використані:
– у науково-дослідній діяльності – як певний етап в пізнанні аналізованих кримінально-правових положень і як основа для подальшого дослідження окремих питань історіографії (бібліографії) української кримінально-правової науки (Акт впровадження Національного університету «Чернігівська політехніка» від 22 лютого 2023 р.);
– у правоохоронній діяльності – як практична рекомендація щодо застосування органами кримінальної юстиції України окремих норм кримінального
права та законодавства (Акт впровадження Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 07 березня 2023 р.);
– в освітньому процесі – під час викладання та вивчення навчальних дисциплін «Кримінальне право України. Загальна частина», «Актуальні проблеми
кримінального права та процесу», «Актуальні проблеми кримінально-правової політики України», а також під час підготовки навчально-методичного
забезпечення, видання наукових і навчально-методичних видань тощо (Акт впровадження Національного університету «Чернігівський колегіум» імені
Т. Г. Шевченка від 17 лютого 2023 р.; Акт впровадження Академії Державної пенітенціарної служби від 24 лютого 2023 р.);
– у просвітницькій діяльності – як засіб для підвищення рівня розвитку правової культури та правової свідомості громадян України, представників
наукової спільноти та співробітників органів кримінальної юстиції (Довідка впровадження Громадської організації «Правові експерти» від 23 лютого 2023 р.).
Comprehensive study of M. P. Chubynsky’s criminal-legal heritage, which found its vivid embodiment and general support in the scientific papers of his supporters at the time and subsequent generations of followers was made for the first time in Ukrainian legal science in the thesis.
Based on the results of the research, a number of new theoretical positions and conclusions, which were submitted for public defense of the thesis were substantiated, formulated and proposed. In particular, for the first time M. P. Chubynsky’s life biography was studied, the peculiarities of the formation and development of his personality (1871– 1943) were established, and a conditional periodization of the public, state, political, scientific and scientific-pedagogical activities of the scientist into three defining periods were proposed:
Period I (the period of personality’s “formation”) (from 1871 till 1889): Boryspil and initial Kyiv (gymnasium) stages in M. P. Chubynsky’s life. During this period, the formation of the future scientist’s personality began, he got primary education at home and secondary education in gymnasiums;
Period II (“preparatory” period of the scientist’s formation) (from 1889 till 1902): the first Kyiv, the first Yaroslavl, and the initial Kharkiv stages in M. P. Chubynsky’s life. The period when the skills and general theoretical knowledge that were already formed gave M. P. Chubynsky a significant impetus to the successful completion of higher legal education, and laid the foundation for research on certain issues of the general part of criminal law. As a representative of the sociological school (direction) in the science of criminal law, M. P. Chubynsky studied the legislative criminal law material, reduced it to the form of a single system, and analyzed the causes and conditions that affected the emergence, development and changes in crime. The scientist prepared publications on the
retroactive effect of the law on criminal liability, the motive of a criminal offense, the genesis of certain provisions on the subject matter and content of the science of criminal law in the guiding doctrines, ideas, views and concepts of representatives of classical and sociological scientific schools (directions), in particular: “Retroactive Effect of the Criminal Law” (1896), “General Characteristics of New Doctrines in Criminal Law” (1898), “The Motive of Criminal Activity and its Significance in Criminal Law” (1900)and “The Science of Criminal Law and its Constituent Elements” (1902);
Period III (the period of “realization” of the scientist’s potential and international recognition) (from 1903 till 1943): the first Kharkiv, the second Yaroslavl, the first Petrohrad (Petersburg), Yuriiv (Derpta, Tartu), the second Petrohrad (Petersburg), Moscow, the second Kyiv and emigrant (Don, Belgrade and Subotica - Yugoslavia) stages in M. P. Chubynsky’s life – the period of fundamental research in the field of criminal policy as a branch of criminal and legal science. M. P. Chubynsky’s scientific activity during this period brought him all-European recognition, and scientist’s criminal law heritage did not loose its relevance till the present day. During this period, the scientist prepared his fundamental works, in particular: “Essays on Criminal Policy. The Concept, History and Main Problems of Criminal Policy as an Element of the Science of Criminal Law” (1905), “Course of Criminal Policy” (1909 and 1912), “Scientific and Practical Commentary on the New Criminal Code of Yugoslavia” (1930), “Scientific and Practical Commentary on the New Judicial Criminal Code of Yugoslavia” (1933) and “Criminal
Policy: Concept, Content and Attitude to the Science of Criminal Law” (1937). Arguments regarding fundamental contribution of M. P. Chubynsky’s criminal law
heritage to the study of certain issues of Ukrainian and foreign criminal law and legislation, primarily the science of criminal law, criminal law policy, retroactive effect of the law on criminal liability in time and the motive of a criminal offense were analyzed and provided, and the prospects for their further scientific development were outlined in the thesis.
Theoretical and methodological foundations of the development of criminal law science were also improved in the thesis. In particular, the definition was formulated and the essence of the concept of “historical-congruous (historical-comparative) method of the criminal law science” was formulated, from the point of view of M. P. Chubynsky’s views and ideas, which should be understood as a certain method and form of theoretical development of criminal law science, which involves a comprehensive study of the fundamental criminal legal doctrines, ideas, views and concepts of Ukrainian and foreign scientists that were formed at certain stages of the historical development of society, through their direct comparison and juxtaposition in the national plane of Ukrainian and foreign (including comparative) criminal law and legislation.
The definition was offered and the meaning of the concept of “Criminal Law Science” was revealed, based on M. P. Chubynsky’s teachings, as a field of legal science, a complex structured system of teachings, ideas, views, concepts and theories about the problematic issues of the development of the categorical and conceptual apparatus of criminal law, the law on criminal liability, its main criminal-legal institutions, categories and norms, the criminal-legal policy of the state, the practice of law enforcement of the law on criminal liability and prospects for its development in future, the genesis of national Ukrainian and foreign (including comparative) criminal law and legislation.
The definition was given and the essence of the scientific category of “Criminal Law Policy” was revealed formulated by M. P. Chubynsky. It was defined to be
understood as a branch of criminal law science which constitutes an orderly system of knowledge in the form of doctrines, ideas, concepts, views, concepts and theories, and studies the peculiarities of planning and implementation at the theoretical, legal and practical levels of the system of measures of public authorities aimed at forming, amending and supplementing criminal legislation, and determining its immediate purpose, main tasks, goals, principles, functions, methods, forms and procedure of law enforcement in the process of criminal legal influence on perpetrators of a crime or criminal offense and improvement of the quality and effectiveness of the law on criminal liability in the field of combating crime.
The definition was given and the essence of the legislative category of “Retroactive Effect of the Law on Criminal Liability in Time” developed by M. P. Chubynsky, which should be understood as the mandatory application to the subject of a criminal offense of the provisions of the law on criminal liability which came into force after the person committed a criminal offense (act or omission), in condition that this law is more humane towards person than the law in force at the time of the criminal offense, complies with the governing constitutional provisions, and in condition that at the time of the entry into force of this law, the criminal law relations of the state with person have not yet been suspended.
The definition was given and the essence of the legislative category of “Motive of a Criminal Offense” formulated by M. P. Chubynsky, which should be understood as the conscious internal willful urge of the subject of the criminal offense to cause damage to the objects protected by the state by committing a criminally illegal act or omission provided for by the law on criminal liability. Motives for criminal offenses may be selfish, sexual, hooligan, political, personal, or motivated by gender, homophobic, national, racial, religious, or transphobic intolerance.
In addition, the teachings, ideas, views and concepts of Ukrainian and foreign representatives of classical, sociological and modern schools (directions) in criminal law science regarding the definition of the concept and establishment of the content of thescience of criminal law, the scientific category of criminal law policy, legislative categories of retroactive effect of the law on criminal liability in time and motive of the criminal offense were further developed in the thesis.
Conclusions and proposals of a debatable nature, which are in the thesis are the basis for conducting further scientific research. At the same time, the practical
significance of the obtained results of the thesis is that the provisions, conclusions and proposals formulated in it are a specific contribution to modern Ukrainian criminal law science, and therefore implemented and can be used in future:
– in research activities – as a certain stage in the knowledge of the analyzed criminal law provisions and as a basis for further research of certain issues of the
historiography (bibliography) of Ukrainian criminal law science (Act of implementation of the Chernihiv Polytechnic National University dated February 22, 2023);
– in law enforcement activities – as a practical recommendation regarding the application of certain norms of criminal law and legislation by the criminal justice bodies of Ukraine (Act of Implementation of the Main Directorate of the National Police in Chernihiv Region dated March 7, 2023);
– in the educational process – during the teaching and learning the educational disciplines “Criminal Law of Ukraine. General Part”, “Actual Problems of Criminal Law and Process”, “Actual Problems of Criminal Law Policy of Ukraine”, as well as during the preparation of educational and methodological support, issuing of scientific, educational and methodological publications, etc. (Act of implementation of T. H. Shevchenko National University “Chernihiv Colehium” dated February 17, 2023;
Act of Implementation of the Academy of the State Penitentiary Service dated February 24, 2023);
– in educational activities – as a means to increase the level of development of legal culture and legal awareness of the citizens of Ukraine, representatives of the scientific community and employees of criminal justice bodies (Certification of Implementation of the Public Organization “Legal Experts” dated February 23, 2023).
Кримінально-правова характеристика незаконного збагачення
(Пенітенціарна академія України, 2025) Юрчишин І.Б.; Yurchyshyn I.B.; Остапчук Людмила Григорівна - науковий керівник
Робота є однією із перших в Україні кваліфікаційною науковою працею, яка присвячена комплексному дослідженню кримінально-правової характеристики незаконного збагачення у чинній редакції статті 368-5 КК України.
Основною гіпотезою дослідження є припущення, що недостатня ефективність застосування кримінально-правової норми, передбаченої статтею
368-5 КК України, зумовлена відсутністю системного підходу до конструювання її об’єктивної сторони, неузгодженістю деяких ознак складу цього злочину з сучасними реаліями суспільного буття, незбалансованістю санкцій та їх невідповідність ступеню суспільної небезпечності діяння.
Наукове завдання полягає у вдосконаленні, на підставі комплексного аналізу, засобів кримінально-правового забезпечення запобіганню незаконному
збагаченню.
Автором зазначається, що Україна пройшла свій унікальний шлях встановлення та трансформації кримінальної відповідальності за незаконне
збагачення, а з моменту запровадження і до сьогодні кримінально-правова норма «незаконне збагачення» зазнавала змін шість разів, була декриміналізована та згодом відновлена.
У дисертаційному дослідженні, криміналізація незаконного збагачення, визначається як один з правових інструментів та суворий засіб державного
примусу в загальному механізмі запобігання корупції, який характеризується потужним превентивним та каральним антикорупційним потенціалом і органічно пов’язаний та кореспондується з обов’язком держави боротися чи іншим чином запобігати корупції, а також є одним із фундаментів поточної антикорупційної політики та інституційної реформи у сфері запобігання корупції в Україні.
Автором розглянуто соціальну зумовленість та історичні передумови встановлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, здійснено
умовний поділ історії становлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення на п’ять етапів її розвитку та надано їм характеристику.
У дисертаційному дослідженні зроблено обґрунтований висновок про те, що законодавець перебуває в пошуку найоптимальнішої моделі вказаної кримінально-правової норми, яка б з одного боку була ефективним правовим інструментом запобігання корупції, а з іншого – враховувала конституційні положення, якими встановлено принципи юридичної відповідальності, права і свободи людини і громадянина, а також їх гарантії.
Автор, розглядаючи положення міжнародних правових актів, що закріплюють загальні засади юридичної відповідальності за незаконне збагачення,
а також норми національного законодавства різних зарубіжних країн, здійснює їх порівняльний аналіз, у результаті чого виокремлює спільні риси та особливості. Наголошується на необхідності проведення наукових досліджень інституту кримінальної відповідальності за незаконне збагачення як складової комплексного підходу до розв’язання означеної проблеми та вивчення зарубіжного досвіду у контексті таких досліджень. Підкреслюється, що питанню запобігання незаконному збагаченню як окремому злочину у значній частині країн світу почали приділяти увагу саме з моменту прийняття Конвенції ООН проти корупції.
Водночас держави, які ратифікували Конвенцію, по-різному запобігають цьому злочину, у зв’язку з чим, автор поділяє їх на дві групи – ті, що встановили окрему відповідальність безпосередньо за незаконне збагачення і ті, що цього не зробили.
Досліджуючи країни першої групи, автор наголошує, що до неї входять держави як з високим так і з низьким рівнем корупції. Вказане свідчить про те, що відповідальність за незаконне збагачення розглядається як механізм, який здатний доповнити існуючу систему запобігання корупції, якою б ефективною вона не була. Звертається увага на відмінності у розумінні змісту поняття «незаконне збагачення» у законодавстві цих держав. Дослідження законодавства держав другої групи дає можливість зрозуміти у зв’язку з чим вони відмовились встановлювати відповідальність за незаконне збагачення в окремій нормі кримінального законодавства і які альтернативні засоби застосовують у запобіганні цьому злочину. Також окремі з цих держав використовують терміни «безпідставне збагачення» або «неправомірне збагачення» у своєму податковому та цивільному законодавстві. Підкреслюється, що Україна, як держава, яка відноситься до першої групи, обравши один з варіантів диспозиції відповідної
статті КК України, що існує у зарубіжних країнах, закріпила, водночас, термін «набуття активів», що в інших країнах не використовується.
Автор, розглядаючи положення ст. 368-5 КК України, що встановлює кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, здійснює дослідження ознак складу цього злочину, які, на його думку, викликають труднощі під час розслідування цього злочину. Наголошується, що проблема незаконного збагачення в Україні залишається ще недостатньо дослідженою, а досвід діяльності детективів Національного антикорупційного бюро України свідчить, що значна частина труднощів, які виникають у процесі розслідування незаконного збагачення, пов’язані з недосконалістю самої ст. 368-5 КК України. Передусім звертається увага на закріплення у статті ознак спеціального суб’єкта злочину. При цьому автор аналізує зміни, яких зазнало формулювання суб’єкта протягом існування в Україні кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. Розглядається співвідношення між термінами «службова особа» і «особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», а також питання про доцільність введення останнього. Під час дослідження об’єктивної сторони злочину «незаконне збагачення» звертається увага на те, що практика діяльності Національного антикорупційного бюро України свідчить про суттєві вади у формулюванні об’єктивної сторони у ст. 368-5 КК України. Автор доводить це піддаючи аналізу визначення терміну «набуття активів», що сформульоване у частині 2 примітки до вказаної статті, проблему оцінки доходів для встановлення факту їх перевищення, необхідність врахування доходів членів сім’ї суб’єкта злочину тощо. Аналізується також суб’єктивна сторона злочину. Зокрема, звертається увага на умисність діяння як ознаку суб’єктивної сторони незаконного збагачення і в цьому контексті порівнюється положення ст. 368-5 КК України з положеннями ст. 20 Конвенції ООН проти корупції. Наприкінці автор формулює висновки, яких він дійшов в результаті дослідження, а також висловлює пропозиції спрямовані на вдосконалення ст. 368-5 КК України, зокрема пропонує її нову редакцію.
The work is one of the first in Ukraine qualifying scientific research in thedomestic science of criminal law, devoted to a detailed and comprehensive study of the
legal regulations of criminal liability for illicit enrichment in the final published version of Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine.
The main study hypothesis is an assumption that the lack of efficiency of the criminal law, provided by Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine, is determined by the lack of the systematic approach to constructing its objective side, inconsistency of some evidence of this crime with some modern realities, imbalance procedure and its discrepancy with the degree of public threats of the act.
The scientific task is to improve the resources of criminal law to prevent illicit enrichment based on complex analysis.
The author substantiates that Ukraine has passed a unique way in establishing and transforming criminal liability for illicit enrichment, and since its introduction, the criminal law provision "illicit enrichment" has been changed six times, and was decriminalized and later restored again.
In dissertation research, the criminalization of illicit enrichment is defined as one of the legal instruments or mechanism and is used as a strict measure by the government with a view to prevent corruption. Criminalization of illicit enrichment is characterized by powerful preventive and punitive anti-corruption potentials. In addition, criminalization of illicit enrichment is the governmental duty and obligation to combat and prevent corruption. This measure is one of the fundamental ones of the current anti-corruption policy and institutional reforms of anti-corruption legislation in Ukraine.
The author depicted social conditionality and historical preconditions for establishing criminal liability for illicit enrichment. It also explained the development of
five stages of conditional division of criminal liability for illicit enrichment and defined the characteristics of each stage. At every mentioned stages, a detailed description of the criminal law title of "illegal enrichment" is provided.
The author concluded that the legislator is currently searching for the most reasonable model that could become a valid legal tool to fight against the corruption that would follow constitutional provisions just as much as the set the principles of legal responsibility, law and freedom, human and citizen, as well as their guarantees.
The author, considering the position of international legal acts which consolidate common general provisions of legal liability for illicit enrichment and also the rules of national law of various foreign countries, implements a comparative analysis and defines common features and characteristics. It is stressed on conducting research of criminal liability institute for illegal enrichment as a part of comprehensive approximation to resolve the above-mentioned problem and study international experience in the context of such research. It is emphasized that the issue of combating and preventing illegal enrichment as a separate crime in many parts of the world is started to be paid attention to when the UN Convention against Corruption was adopted. Meanwhile, countries that have ratified the Convention started to oppose this crime in different ways, therefore, the author divides them into two groups - those that made a specific accountability directly on illicit enrichment and those that did not. Inquiring the countries of the first group, the author states that it includes the countries with high and low levels of corruption, which indicate that responsibility for illicit enrichment is observed as a mechanism that can supplement the existing system of combating and preventing corruption, no matter how effective it is. The attention is paid to the differences in the understanding of the term "illicit enrichment" in the legislation of mentioned countries. The research of the legislation of the second group provides us with the opportunity to understand why the countries refuse to establish a separate liability for illegal enrichment and use alternative means of combating crime. Moreover, some of these countries use the term "unjust
enrichment" or "illegal enrichment" provided in their tax and civil legislation. It is emphasized that Ukraine, as a country that belongs to the first group, chooses one of the options for the disposition of the corresponding article of the Criminal Code that exists in foreign countries. In addition, Ukraine sustains the term "acquisition of assets", which in other countries doesn`t exist.
The author observing the provisions of Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine that constitute criminal liability for illicit enrichment, carries out research of
separately formed features of this crime, which, in the author`s opinion, causes difficulties in the investigation of the crime. The problem of illegal levy in Ukraine
remains out of research and the experience of the National Anti-Corruption Bureau detectives of Ukraine proves that the most difficulties that appear during investigation of the illegal enrichment are connected with the inefficiency of the Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine. Firstly, the attention is paid to the features of the term the subject of the crime. Furthermore, the author analyses some changes that has been stated in the subject formation during the existence in Ukraine of criminal liability for illicitenrichment. The correlation between the terms "an official person" and "a person who is authorized to perpetrate the functions of the state or local self-government" and the issue regarding the expediency of the introduction of the final term, is mentioned there.
During the research of the objective side of the crime of "illegal enrichment", the attention has to be paid to some essential drawbacks in forming of this provision in Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine due to the activity of the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine. The author tries to prove it analyzing the definition of the term “assets acquisition” which is formulated in the remark item 2 of the article, the problem of estimating incomes to establish the fact of their excess amount, the importance to take into account the income of the offender`s family members. It is analyzed the mental element of the crime in this research. The much attention is paid to the deliberate act as a feature of the mental element of illicit enrichment and in such context the provisions of Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine are comparedwith the provisions of Article 20 of the UN Convention against Corruption.
In addition, the author draws conclusions and suggests the idea of amending and improving Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine in the new editing.
Реалізація соціальних прав засудженими до позбавлення волі: теоретико-правовий аспект
(Пенітенціарна академія України, 2025) Черезова Т. О.; Cherezova T. O.; Цесарський Фелікс Анатолійович - науковий керівник
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню реалізації соціальнихправ засудженими до позбавлення волі. У роботі обґрунтовано низку положень і висновків, нових у концептуальному плані й важливих для правової науки, а також діяльності органів та установ виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.
Аналіз стану та методології наукового дослідження засвідчили недостатність вивчення порушеної проблеми, що виявляється в майже відсутності сучасних фундаментальних досліджень українських учених змісту реалізації соціальних прав засудженими до позбавлення волі.
Зазначено, що соціальні права засуджених до покарання у виді позбавлення волі певною мірою відповідають потребам практики кримінально-виконавчої діяльності та процесам, що пов’язані зі здійсненням реформ у сфері виконання покарань і пробації в Україні.
У результаті проведеного дослідження з’ясовано поняття та зміст реалізації соціальних прав засудженими до покарання у виді позбавлення волі в місцях ДКВС України запропоновано такі кримінально-виконавчі категорії, як «реалізація соціальних прав засудженими до покарання у виді позбавлення волі»; «соціальні права засуджених до покарання у виді позбавлення волі» сформульовано їх дефініції. На основі аналізу системоутворюючих ознак сформульовано авторське їх визначення. Доведено, що реалізація соціальних прав засудженими до покарання у виді позбавлення волі за змістом і призначенням мають відповідати КВК України. Зроблено застереження, що у випадку порушення персоналом місць несвободи ДКВС України соціальних прав засуджених до покарання у виді позбавлення волі, останні втрачають існуючий нині їх соціальний і правовий захист, а тому їхні звернення до державних інституцій та Європейського суду з прав людини щодо захисту своїх прав є законним і об’єктивним.
З приводу з’ясування теоретичних засад реалізації соціальних прав засуджених до покарання у виді позбавлення волі, здійснено їх науковий аналіз
та сформульоване авторське поняття «кримінально-виконавчі засади» – це теоретико-прикладна модель кримінально-виконавчої діяльності персоналу місць несвободи ДКВС України, яка гарантована всіма видами та суб’єктами законотворчого процесу щодо реалізації соціальних прав засуджених допокарання у виді позбавлення волі.
У процесі проведеного дослідження надано сучасну класифікацію соціальних прав засуджених до покарання у виді позбавлення волі, що дозволило виокремити три види правового регулювання соціальних прав засуджених до покарання у виді позбавлення волі: 1) соціальні права, які врегульовані різними галузями права; 2) соціальні права, які закріплені в міжнародних документах; 3) соціальні права та їхні гарантії, які закріплені в Конституції України. Доведено об’єктивну потребу в застосуванні реалізації реалізується постійно залежно від участі засудженими до покарання у виді
позбавлення волі в засобах виправлення і ресоціалізації. Натомість сформульовано авторське визначення форм реалізації соціальних прав засудженими до покарання у виді позбавлення волі – це закріплене в нормативно-правових актах право на реалізацію персоналом місць несвободи ДКВС України соціальних прав засудженими під час виконання/відбування покарання.
З’ясовано сутність і особливості реалізації соціальних прав засудженими до покарання у виді позбавлення волі та їхніх законних інтересів та сформовано перелік науково обґрунтованих теоретико-правових заходів, спрямованих на усунення наявних у зв’язку з цим правових прогалин і колізій. Зокрема, сформульовано авторське визначення поняття «суб’єкт здійснення реалізації соціальних прав засудженими у сфері виконання покарань», під яким автор розуміє фізичних та юридичних осіб, які є учасниками кримінально-виконавчих правовідносин, що виникають у зв’язку із забезпеченням виконання/відбування покарання в місцях несвободи ДКВС України.
З метою вивчення реалізації соціальних прав засудженими до позбавлення волі як окремого інституту: поняття, ознаки, принципи детально визначено
поняття, ознаки, принципи їх законодавчого забезпечення. За отриманими результатами дослідження сформульовано авторську дефініцію такого поняття, як законні інтереси – це діяльність визначених у законі суб’єктів нормотворення, що здійснюється на відповідних правових засадах з метою
створення гарантованих умов для реалізації соціальних прав засудженими до покарання у виді позбавлення волі.
При цьому до системоутворюючих ознак, що складають його зміст, обґрунтовано віднесено такі з них: а) це діяльність законотворчого характеру,
особливістю якої є те, що за її результатами видаються такі правові приписи, які є обов’язковими для виконання персоналом місць несвободи та засудженими під час відбування покарання у виді позбавлення волі; б) це діяльність визначених у законі суб’єктів нормотворення, що перелічені в ст. 93 Конституції України; в) це діяльність, що ґрунтується на відповідних правових засадах, передусім на положеннях ст. 36, 37 Конституції України, у яких закріплені правові гарантії реалізації соціальних прав засудженими до позбавлення волі; г) це така законодавча діяльність, метою якої є створення гарантованих для засуджених в умовах ізоляції правових норм, які забезпечують реалізації соціальних прав засудженими до покарання у виді позбавлення волі.
Під час дослідження проаналізовано та встановлено роль державної політики у сфері виконання покарань та пробації щодо реалізації соціальних прав засудженими до позбавлення волі. Доведено, що важливим моментом державної політики у сфері виконання покарань та пробації щодо реалізації соціальних прав засудженими до позбавлення волі має стати системний підхід до вирішення сучасних проблем через внесення запропонованих змін і доповнень до КВК України.
Для з’ясування ролі та впливу державної політики у сфері виконання покарань та пробації щодо реалізації соціальних прав засудженими до
позбавлення волі роз’яснено потребу: а) удосконалення чинного національного законодавства з означеної проблематики; б) підвищення рівня
правозастосовної практики з питань виконання/відбування покарань та покращення у зв’язку з цим правоохоронної діяльності щодо реалізації
соціальних прав та законних інтересів засудженими до покарання у виді позбавлення волі; в) якісної зміни змісту та розширення предмета дослідження в галузі кримінально-виконавчої діяльності; г) усунення причин і умов, які сприяли вчиненню протиправних посягань на соціальні права, законні інтереси засуджених до покарання у виді позбавлення волі.
The thesis is devoted to a comprehensive study of the implementation of prisoners’ social rights. The work substantiates a number of provisions and
conclusions, new in conceptual terms and important for legal science, as well as the activities of bodies and institutions for the execution of criminal punishments of the Ministry of Justice of Ukraine.
Analysis of the state and methodology of scientific research has shown the insufficiency of studying the problem raised, which is manifested in the almost
complete absence of modern fundamental scientific research by Ukrainian scientists on the content of the implementation of the social rights of convicts sentenced to imprisonment.
It is noted that the social rights of those sentenced to imprisonment to a certain extent meet the needs of the practice of criminal enforcement activities and the
processes associated with the implementation of reforms in the field of execution of sentences and probation in Ukraine.
As a result of the study conducted to clarify the concept and content of the implementation of social rights of convicts sentenced to imprisonment in places of
deprivation of liberty of the State Criminal and Executive Service of Ukraine, the following penal and executive categories were proposed: “implementation of social rights of convicts sentenced to imprisonment”; “social rights of convicts sentenced to imprisonment” and their definitions were formulated. Based on the analysis of system-forming pequliarities, their author’s definition was formulated. It was proved that the implementation of prisoners’ social rights in terms of content and purpose must comply with the norms of the Criminal Executive Code of Ukraine. A reservation was made that in casev of a violation by the staff of penal institutions of prisoners’ social rights, the latter lose their currently existing social and legal protection, and therefore their appeal to state institutions and the European Court of Human Rights to protect their rights is legitimate and objective.
Regarding the clarification of the theoretical principles of the implementation of the social rights of convicts sentenced to imprisonment, their scientific analysis
was carried out and the author's concept of "criminal enforcement principles" was formulated. This is a theoretical and applied model of criminal abd executive
activities of the staff of penal institutions of the SCES of Ukraine, which is guaranteed by all types and subjects of the legislative process regarding the
implementation of prisoners’ social rights.
In the course of the research, a modern classification of the social rights of convicts sentenced to imprisonment was provided, which allowed us to distinguish
three types of legal regulation of prisoners’ social rights. 1) social rights that are regulated by various branches of law; 2) social rights that are enshrined in
international documents; 3) social rights and their guarantees that are enshrined in the Constitution of Ukraine. The objective need for the implementation of the social rights of convicts sentenced to imprisonment through the prism of all the principles of the execution of sentences stipulated in Article 5 of the CEC of Ukraine has been proven.
In the course of the study of the forms of implementation of prisoners’ social rights, it was proved that in criminal law, they are considered superficially, and not
systematically. In particular, the problems of legal construction regarding the forms of implementation of social rights by persons sentenced to imprisonment and its completeness were not analyzed. We believe that this is due to the fact that the existing general theoretical concept does not fully reflect the proper experience of law enforcement of the forms of implementation of social rights by persons sentenced to imprisonment. The study identifies the forms of implementation of prisons’ social rights: individual and collective. Each of them is implemented constantly depending on the participation of persons sentenced to imprisonment in correctional and resocialization measures. Instead, the author's definition of the forms of realization of prisoners’ social rights is formulated. This is the right enshrined in regulatory legal acts for the realization by the staff of penal institutions of the SCES of Ukraine of prisoners’ social rights during the execution/serving of the sentence.
The essence and peculiarities of the implementation of social rights of convicts sentenced to punishment in the form of deprivation of liberty and their legitimate
interests have been clarified and a list of scientifically substantiated theoretical and legal measures aimed at eliminating the legal gaps and conflicts existing in this regard has been formed. In particular, the author's definition of the concept of "subject of implementation of social rights of convicts in the field of execution of sentences" has been formulated, by which the author understands individuals and legal entities who are participants in criminal-executive legal relations arising in connection with and ensuring the execution/serving of punishment in penal institutions of the SCES of Ukraine.
In order to study the implementation of social rights by prisoners as a separate institution: concepts, features, principles, the concepts, peculiarities, principles of
their legislative support are defined in detail. Based on the results of the study, the author's definition of such a concept is formulated: as legitimate interests - this is the activity of the subjects of norm-setting defined in the law, which is carried out on the appropriate legal principles in order to create guaranteed conditions for the implementation of prisoners’ social rights. At the same time, the following are reasonably attributed to the system-forming features that make up its content: a) this is an activity of a legislative nature, the peculiarity of which is that according to its results such legal regulations are issued that are mandatory for execution by the staff of penal institutions and prisoners while serving a sentence of imprisonment; b) this is the activity of the subjects of norm-setting defined in the law, which are listed in
Article 93 of the Constitution of Ukraine; c) this is an activity based on the relevant legal principles, primarily on the provisions of Articles 36, 37 of the Constitution of Ukraine, which enshrine legal guarantees for the implementation of social rights of those sentenced to imprisonment; d) this is a legislative activity aimed at creating legal norms guaranteed for those sentenced to isolation, which ensure the implementation of prisoners’ social rights.
The study analyzed and determined the role of state policy in the field of execution of punishments and probation regarding the implementation of prisoners’
social rights. It was proven that an important aspect of state policy in the field of execution of punishments and probation regarding the implementation of prisoners’ social rights should be a systematic approach to solving modern problems through the introduction of proposed changes and additions to the CEC of Ukraine. In order to clarify the role and influence of state policy in the field of execution of sentences and probation regarding the implementation of prisoners’ social rights, the need was clarified: a) improvement of the current national legislation on the specified issues; b) increasing the level of law enforcement practice on the issues of execution and serving sentences and improving law enforcement activities regarding the implementation of prisoners’ social rights and legitimate interests; c) qualitative change in the content and expansion of the subject of research in the field of criminal enforcement activities; d) elimination of the causes and conditions that contributed to the commission of unlawful encroachments on the social rights and legitimate interests of those sentenced to imprisonment.