Правове визначення меж дії рішень Верховного Суду у кримінальному провадженні: порівняльно-правове дослідження

Abstract

Дисертація являє собою перше комплексне порівняльно-правове у науці кримінального процесуального права України дослідження рішень верховних судів України, деяких країн Америки та Євразії, що мають прецедентний характер, на предмет правового визначення їх меж дії в кримінальному провадженні (під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ). Автор, маючи багаторічний досвід підтримання публічного обвинувачення в суді та розуміючи практичне значення рішень суду касаційної інстанції в Україні для: забезпечення проведення досудового розслідування, проведення оперативно-розшукової діяльності, здійснення прокурором нагляду за органами слідства, дізнання, оперативними підрозділами у формі процесуального керівництва, розгляду судами першої та апеляційної інстанції кримінальних проваджень; на підставі аналізу вітчизняного та іноземного законодавства визначив місце, роль та функції суду найвищої інстанції в системі загальних судів з розгляду кримінальних проваджень України, Великої Британії, Польщі, Казахстану, Румунії, США, Франції та ФРН. Досліджуючи особливі суспільні відносини, які виникають під час формулювання верховними судами висновків з питань права у кримінальних провадженнях та подальшої їх реалізації сторонами провадження та суддями, автором на основі історичного та порівняльно-правового методів установлено, що прецедентотворення в Україні має давню історію та упродовж 800 років судовий прецедент був невід’ємною складовою писаного законодавства. Крім того, більшість способів створення судом касаційної інстанції, які нині діють у Румунії, Франції, Польщі, ФРН, були притаманними й Україні, але внаслідок чужоземної експансії від них довелося відмовитись. Автор, визначаючи основні способи розв’язання верховними судами, як судами права, «принципових питань», «питань суспільного значення», «питань загальнодержавного значення», «виключних правових проблем» загалом – питань права (правових питань), приходить до висновку, що вони існують у двох формах: 1) судовій та 2) позасудовій, які своєю чергою охоплюють різні процедури. Зокрема, до судового способу залежно від країни автором віднесені такі процедури як: 1) спір про право; 2) визначення права (залежно від підстави касаційний суд може досягнути правової визначеності шляхом відступу від попереднього прецедентного рішення або розв’язати правову проблему в інтересах закону); тоді як до позасудового: 1) звернення судами нижчих інстанцій до суду касаційної інстанції за отриманням висновку з питання правильного застосування / тлумачення норм права; 2) засідання пленуму ВС. Дослідження містить аналіз 728 рішень верховних судів Великої Британії, Польщі, Казахстані, Румунії, США, Франції, ФРН та України, на підставі якого автором сформульовано основні форми вираження та вимоги до змісту і структури прецедентної практики верховних судів (у Великій Британії – judgment або opinion; у Франції – d'arrêts de rejet та d'arrêts de cassation; у Польщі – постанова, вирок, ухвала; в Казахстані та Україні лише постанова; у США виключно opinion of the Court; у Румунії – dicizi; у ФРН das urteil та der beschluß). При цьому автором звертається увага, що виклад касаційними судами прецедентних рішень не завжди однаково регламентована законодавством або судовою практикою, що впливає на структуру рішення і його подальше використання. Не дивлячись на той факт, що в Україні згідно з положеннями процесуального законодавства єдиною формою вираження рішення, яке містить висновок з правового питання є виключно постанова, автором під час проведення дослідження установлені випадки, коли не лише слідчі, прокурори, адвокати, але й самі суддів ВС під час прийняття своїх рішень посилаються на рішення, які ані за своєю формою, ані за своїм змістом не відповідають правовому висновку. Автор, висловлюючи свою думку з цього приводу, прийшов до переконання, що в основі помилковості таких суджень лежить неправильне трактування такого поняття як «правовий висновок» та прирівнювання до нього іншого поняття – «правова позиція». На основі емпіричного дослідження рішень верховних судів різних країн та України автором визначено, що «правовий висновок» та «правова позиція» ВС є самостійними категоріями та не є тотожними між собою, натомість лише «правовий висновок» збігається із загальними ознаками класичного судового прецеденту. З метою удосконалення вітчизняного законодавства, спираючись на логічний метод, в дисертації наведено авторське визначення наступним поняттям: «правова позиція ВС» це частина постанови ВС прийнятої у складі колегії суддів ККС за результатами перегляду рішень слідчих суддів, судів першої та апеляційної інстанції у касаційному порядку, а також ухвали ВС прийняті у складі колегії суддів ККС за процедурою в інтересах закону, яка містить припис щодо застосування норм права у конкретному кримінальному провадженні; «правовий висновок» – це частина постанови прийнятої ВС у складі палати, об’єднаної палати ККС та ВП ВС за результатами перегляду рішень слідчих суддів, судів першої та апеляційної інстанції у касаційному порядку, яка містить висновок щодо застосування норм права. Розглянувши способи та процедури створення верховними судами рішень з питань права, а також їх зміст та форми вираження, автором сформовано класифікацію прецедентних рішень та визначенням у ній місця правовим висновкам та правовим позиціям ВС. Так, авторська класифікація містить поділ рішень верховних судів: І. за законодавством, змісту якого вони стосуються: а) матеріальні; б) процесуальні; ІІ. за ступенем усталеності: а) низький; б) високий; ІІІ. за законодавчим закріпленням правового значення: а) нормативні та б) доктринальні; IV. за на обов’язковістю: а) обов’язкові, б) рекомендаційні, в) необов’язкові; V. за суб’єктами, яких вони розповсюджуються: а) конкретизовані; б) неконкретизоване; VI. за способом прийняття: а) судові, які поділяються на: 1) ординарні та 2) екстраординарні; б) позасудові; та VII. за способом вираження: а) правовий висновок (принцип); б) правова позиція (судження); в) правове узагальнення. Враховуючи, що автор дослідження поділяє думку тих науковців, які вважають постанови ВС, з викладеними у них правовими висновками, de facto прецедентами, що містять норми права, які породжують певні права та обов’язки учасників кримінального провадження, а їх порушення призводить до скасування процесуальних рішень як таких, що прийняті з істотним порушенням вимог КПК України, чи визнання певних доказів неналежними та / або недопустимими, що отримані в інший спосіб, ніж його визначив ВС за результатами правотлумачення та правоконкретизації процесуального закону, обґрунтував необхідність визнання на законодавчому рівні за ВС правотворчих повноважень, а за його рішеннями – статусу джерел права. Поряд з цим, розуміючи, які правові наслідки можуть у зв’язку з цим настати, автором запропоновано систему стримувань та противаг судовому активізму. Висновки автора засновані на досліджені законодавства різних країн, де в тій чи іншій формі такі межі існують, з огляду на загальне значення судового прецеденту – забезпечення правової визначеності, єдність судової практики, усунення колізій та прогалин законодавства. Ці ж завдання (значення) правових меж дії рішень верховних судів автор виділяє для обмеження судового активізму, утвердження правової визначеності та стабільності кримінального провадження. Під межами, що зумовлюють дію правових висновків (прецедентів) верховних судів, автор розуміє сукупність нормативно встановлених вимог до кінцевого рішення, що містить нове правоположення, ухвалене в касаційному порядку з дотриманням відповідної процедури, яка визначає: суб’єкт (склад суду) та застосовані ним техніко-юридичні способи прецедентотворення, час введення в дію висновку суду, об’єкт (суспільні відносини), які він врегульовує, та простір, в межах якого йому мають підкорятися. Просторову межу автор розглядає через призму кримінального провадження, в якому касаційним судом були досліджені фактичні обставини справи, проведена оцінка доказів щодо конкретного кримінального правопорушення та сформульовано нове правило чи конкретизовано старе для розв'язання питання права лише поточного провадження або й інших проваджень у майбутньому. Оскільки час відіграє першочергову роль для визначення законності, допустимості та належності вчинених дій, прийнятих рішень органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та судом, автор розглядає часові межі в поєднанні з предметними та суб’єктними за наступним співвідношенням: ультраактивні – мають правові висновки щодо застосування загальних принципів кримінального провадження (ухвалюються всіма платами ВС); перспективні – мають правові висновки, які стосуються слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій, прийняття процесуальних рішень (ухвалюються лише об’єднаною палатою ККС ВС та ВП ВС); ретроспективні – мають правові висновки щодо застосування норм права, які прямо впливають на забезпечення презумпції невинуватості та права на захист (ухвалюються лише об’єднаною палатою ККС ВС та ВП ВС). З огляду на вказане, автором дослідження запропоновано доповнити КПК України новими статтями: ст. 4344 «Компетентність палати, об’єднаної палати ККС ВС та ВП ВС у наданні правових висновків», ст. 4421 «Правовий висновок палати, об’єднаної палати ККС ВС, ВП ВС» та ст. 4422 «Порядок застосування правового висновку», ст. 4343 «Ініціювання перевірки правового висновку на відповідність закону та визнання його недійсним» та ст. 4344 «Визнання недійсним правового висновку за результатами перевірки на відповідність закону», а також Закон України «Про судоустрій і статус суддів» ст. 131 «Набрання постановами ВС чинності». У рамках дисертаційного дослідження аргументовано позицію, відповідно до якої створення судового прецеденту має спиратися на застосування касаційним судом юридичної техніки, яка лежить в основі правової та судової регламентації і яка має два рівні: головний (правотворення, нормотворення, конкретизація, інтерпретація, правозастосування), а також підрядний (техніка опублікування, обліку та систематизації правових висновків, право реалізація, доктринальноюридична техніка). При цьому автор наголошує, що створення або модифікація правової норми у процесі кримінального судочинства шляхом тлумачення, конкретизації та нормотворення обмежене попереднім або наступним видом юридичної техніки, які своєю чергою мають обмежуватись відповідними правовими або судовими приписами (нормами, правилами). Наскрізною межею для всіх етапів застосування юридичної техніки є суб’єктна, яка в залежності від складу ВС, буде надавати різний набір техніко-юридичних конструкцій від простого правозастосування до правотворення. На підставі досліджених нормативно-правових актів США та країн Євразії, автор стверджує, що єдино можливим техніко-юридичним способом фіксації та введення в дію актів судової правотворчості є офіційне оприлюднення рішень окремо або систематизовано (інкорпорованих або уніфікованих), що забезпечить визначення їх початку існування та введення в дію.

The dissertation is the first comprehensive comparative legal study in the science of criminal procedure law of Ukraine of the decisions of the supreme courts of Ukraine, some countries of America and Eurasia which have a precedent-setting nature, with a view to legally defining their limits of action in criminal proceedings (during pre-trial investigation and trial of criminal cases). The author, having many years of experience in supporting public prosecution in court and understanding the practical importance of cassation court decisions in Ukraine for: ensuring pre-trial investigation, conducting operational and investigative activities, and the prosecutor's supervision over investigation, inquiry, and operational units in the form of procedural guidance, and consideration of criminal proceedings by the courts of first instance and appellate courts; based on the analysis of domestic and foreign legislation, determined the place, role and functions of the highest court in the system of general courts for criminal proceedings in Ukraine, the United Kingdom, Poland, Kazakhstan, Romania, the United States, France and Germany. By studying the special social relations which arise when supreme courts formulate opinions on issues of law in criminal proceedings and further implement them by the parties to the proceedings and judges, the author establishes, based on historical and comparative legal methods, that precedent-setting in Ukraine has a long history and for 800 years judicial precedent has been an integral part of written legislation. In addition, most of the methods of establishing a court of cassation currently in place in Romania, France, Poland, and Germany were also inherent in Ukraine, but they had to be abandoned as a result of foreign expansion. The author, identifying the main ways in which supreme courts, as courts of law, resolve "issues of principle", "issues of public importance", "issues of national importance", "exceptional legal issues" in general - issues of law (legal issues), comes to the conclusion that they exist in two forms: 1) judicial and 2) extrajudicial, which in turn cover different procedures. In particular, depending on the country, the author classifies the following procedures as judicial methods: 1) a dispute about law; 2) determination of law (depending on the grounds, the cassation court may achieve legal certainty by departing from the previous precedent decision or resolve a legal problem in the interests of the law); while the extrajudicial method includes: 1) lower courts applying to the cassation court for an opinion on the correct application/interpretation of the law; 2) the Supreme Court plenary session. The study contains an analysis of 728 decisions of the supreme courts of Great Britain, Poland, Kazakhstan, Romania, the USA, France, Germany and Ukraine, on the basis of which the author formulated the main forms of expression and requirements to the content and structure of the case law of the supreme courts (in Great Britain - judgment or opinion; in France - d'arrêts de rejet and d'arrêts de cassation; in Poland - resolution, verdict, decision; in Kazakhstan and Ukraine - only resolution; in the USA - only opinion of the Court; in Romania - dicizi; in Germany - das urteil and der beschluß). At the same time, the author draws attention to the fact that the presentation of precedent decisions by cassation courts is not always equally regulated by law or case law, which affects the structure of the decision and its further use. Despite the fact that in Ukraine, according to the provisions of the procedural law, the only form of expression of a decision containing a conclusion on a legal issue is a resolution, the author has identified cases when not only investigators, prosecutors, attorneys, but also Supreme Court judges themselves refer to decisions that neither in their form nor in their content correspond to a legal conclusion when making their decisions. The author, expressing his opinion on this matter, came to the conclusion that the erroneousness of such judgments is based on the misinterpretation of the concept of "legal conclusion" and equating it with another concept - "legal position". Based on an empirical study of the decisions of the Supreme Courts of different countries and Ukraine, the author determines that "legal opinion" and "legal position" of the Supreme Court are independent categories and are not identical to each other, and only "legal opinion" coincides with the general features of a classic judicial precedent. With a view to improving the national legislation, based on the logical method, the dissertation provides the author's definition of the following concepts: "legal position of the SC" is a part of the SC resolution adopted by the panel of judges of the Criminal Court of Cassation based on the results of cassation review of decisions of investigating judges, courts of first instance and appellate courts, as well as rulings of the SC adopted by the panel of judges of the Criminal Court of Cassation under the procedure in the interests of law, which contains a prescription on the application of the law in a particular criminal proceeding; "legal conclusion" is a part of the resolution adopted by the Supreme Court as a chamber, the joint chamber of the Criminal Court of Cassation and the Grand Chamber of the Supreme Court following the review of decisions of investigating judges, courts of first instance and appellate courts in cassation, which contains a conclusion on the application of the law. Having examined the methods and procedures for creating decisions on legal issues by the supreme courts, as well as their content and forms of expression, the author has formed a classification of precedent decisions and determined the place of legal opinions and legal positions of the Supreme Court in it. Thus, the author's classification includes a division of decisions of supreme courts: I. by the legislation to which they relate: a) substantive; b) procedural; II. by the degree of stability: a) low; b) high; III. by the legislative consolidation of legal significance: a) normative and b) doctrinal; IV. by mandatory nature: a) mandatory, b) advisory, c) optional; V. by the subjects to whom they apply: a) specified; b) unspecified; VI. by the method of adoption: a) judicial, which are divided into: 1) ordinary and 2) extraordinary; b) extrajudicial; and VII. by the method of expression: a) legal conclusion (principle); b) legal position (judgment); c) legal generalization. Given that the author of the study shares the opinion of those scholars who consider the SC rulings with the legal conclusions set forth therein to be de facto precedents containing legal norms which give rise to certain rights and obligations of participants to criminal proceedings, and their violation leads to the reversal of procedural decisions as those made with a significant violation of the CPC of Ukraine, or the recognition of certain evidence as inadequate and/or inadmissible obtained in a manner other than that determined by the SC based on the results of the interpretation and legal specification of the procedural law, substantiates the need to recognize at the legislative level the law-making powers of the SC, and the status of sources of law for its decisions. At the same time, realizing the legal consequences that may arise in this regard, the author proposes a system of checks and balances to judicial activism. The author's conclusions are based on the study of the legislation of various countries where such limits exist in one form or another, given the general significance of judicial precedent - ensuring legal certainty, unity of judicial practice, elimination of conflicts and gaps in legislation. The author identifies the same tasks (meanings) of the legal limits of supreme courts decisions to limit judicial activism, establish legal certainty and stability of criminal proceedings. The author understands the limits which determine the effect of legal opinions (precedents) of supreme courts as a set of statutory requirements for a final decision containing a new legal provision adopted in cassation in compliance with the relevant procedure which determines: the subject (composition of the court) and the technical and legal methods of precedent-setting applied by it, the time when the court's opinion comes into force, the object (social relations) which it regulates, and the space within which it must be obeyed. The author considers the spatial boundary through the prism of criminal proceedings in which the cassation court examined the factual circumstances of the case, evaluated the evidence regarding a particular criminal offense and formulated a new rule or specified an old one to resolve the issue of law of the current proceedings or other proceedings in the future. Since time plays a primary role in determining the legality, admissibility and appropriateness of actions taken by the bodies of inquiry, pre-trial investigation, prosecution and court, the author considers time limits in combination with subject and subjective ones according to the following ratio ultra-active - have legal opinions on the application of general principles of criminal proceedings (adopted by all boards of the SC); prospective - have legal opinions concerning investigative (search), covert investigative (search) actions, procedural decisions (adopted only by the SC in the joint chamber of the Criminal Court of Cassation and the Grand Chamber of the SC); retrospective - legal opinions on the application of legal norms that directly affect the presumption of innocence and the right to defense (adopted only by the SC as part of the joint chamber of the Criminal Court of Cassation and the Grand Chamber of the SC). In view of the above, the author proposes to supplement the CPC of Ukraine with new articles: Article 4344" Competence of a Chamber, Joint Chamber of the Criminal Court of Cassation of the Supreme Court and the Grand Chamber of the Supreme Court to provide legal opinions", Article 4421 "Legal opinion of a Chamber, Joint Chamber of the Criminal Court of Cassation of the Supreme Court, Grand Chamber of the Supreme Court" and Art. 4422 "Procedure for the Application of Legal Opinion", Art. 4343 "Initiation of Verification of Legal Opinion for Compliance with the Law and Invalidation of the Opinion" and Art. 4344 "Invalidation of Legal Opinion Based on the Results of Verification for Compliance with the Law", as well as the Law of Ukraine "On the Judicial System and Status of Judges", Art. 131 "Entry into Force of SC Resolutions". Within the framework of the dissertation research, the author argues that the establishment of a judicial precedent should be based on the application by the cassation court of the legal technique which underlies legal and judicial regulation and which has two levels: the main level (law-making, rule-making, specification, interpretation, law application), and the subordinate level (the technique of publication, recording and systematisation of legal opinions, law enforcement, doctrinal and legal technique). At the same time, the author emphasizes that the creation or modification of a legal rule in the course of criminal proceedings through interpretation, specification and rulemaking is limited to the previous or subsequent type of legal technique, which in 13 turn should be limited by the relevant legal or judicial prescriptions (rules, regulations). The overarching boundary for all stages of the application of legal technique is the subjective one, which, depending on the composition of the SC, will provide a different set of technical and legal constructions from simple law enforcement to lawmaking. Based on the studied legal acts of the United States and Eurasian countries, the author argues that the only possible technical and legal way to record and enact acts of judicial lawmaking is to officially publish decisions separately or systematically (incorporated or unified), which will ensure that their beginning of existence and enactment is determined.