Посттравматичне зростання в умовах військового стану

Abstract

Актуальність дослідження зумовлена наслідками повномасштабної війни в Україні, що спричинила масову травматизацію населення та висунула нові виклики перед системою психологічної реабілітації та соціальної підтримки. Робота сфокусована на феномені посттравматичного зростання (ПТЗ) – позитивних психологічних змінах, що виникають внаслідок боротьби з надзвичайно складними життєвими обставинами, перетворюючи травматичний досвід на джерело сили та розвитку. Метою дослідження є розкриття сутності, механізмів та чинників посттравматичного зростання в умовах військового стану. Об’єкт дослідження – психологічні процеси, що виникають у людей внаслідок переживання травматичних подій під час військового стану. Предмет – механізми та чинники посттравматичного зростання, а також їхній вплив на адаптацію, емоційний стан і особистісний розвиток. Для досягнення мети були поставлені завдання з теоретичного аналізу поняття, часових особливостей та ресурсів ПТЗ, а також проведено емпіричне дослідження. Методи дослідження: теоретичний аналіз, синтез та узагальнення наукової літератури. Емпіричне дослідження проводилося за допомогою наступних методик: Короткий п’ятифакторний опитувальник особистості (TIPI), Шкала резильєнтності Коннора-Девідсона (CD-RISC-10) та Опитувальник посттравматичного зростання – розширений (PTGI-X). Емпірична база включала 30 респондентів, залучених через соціальні мережі. Наукова новизна роботи полягає у визначенні специфіки посттравматичного зростання саме в умовах військового стану, а також в ідентифікації ключових особистісних та соціальних ресурсів, які сприяють цьому процесу. Основні результати та висновки: 1. Посттравматичне зростання визначено як трансформацію особистості після травми, що охоплює покращення міжособистісних стосунків, розвиток нових можливостей, особистісне зміцнення, духовні зміни та переоцінку життєвих цінностей. 2. Ідентифіковано критичні ресурси ПТЗ, серед яких психологічна стійкість (резильєнтність), здатність до рефлексії, підтримка сім’ї, соціального оточення, духовність, самооцінка та цілеспрямованість. 3. Емпірично встановлено, що старша вікова група (36–60 років) демонструє вищі рівні резильєнтності та посттравматичного зростання порівняно з молодшою (18–35 років), що пояснюється більшою життєвою стійкістю та здатністю до інтеграції досвіду. 4. Дослідження підтвердило, що воєнний стан, хоч і викликає значний стрес, водночас створює передумови для розвитку стійкості, нових можливостей і переоцінки життєвих цінностей. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання для розробки програм психологічної підтримки та реабілітації осіб, які пережили воєнні травми та кризові ситуації.