Необхідна оборона в контексті правозастосовчої практики Верховного Суду

Abstract

Стаття присвячена дослідженню питання необхідної оборони, а також значення правозастосовчих та правотлумачних повноважень Верховного Суду (далі – ВС) для правильного розуміння вказаного поняття та його застосування в контексті обставин кримінального провадження. Автор статті, не вдаючись до повного розкриття терміну «необхідна оборона», з огляду на те, що цьому питанню присвячено не одне дослідження упродовж останнього десятиліття, звертає свою увагу, головним чином, на оціночні поняття, використані законодавцем у ст. 36 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Зокрема, до таких понять віднесено: «необхідна шкода», «достатня шкода», «шкода, що відповідає обстановці». Також зазначається, що неправильне розуміння вказаних термінів та їх зіставлення з обставинами конкретного кримінального провадження, призводить до безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності осіб, за діяння кримінальна караність яких виключена законом. З метою з’ясування, коли та за яких умов в діях особи виникатиме право на необхідну оборону; коли та за яких умов застосування необхідної оборони призведе до кримінальної відповідальності; а також коли та за яких умов необхідна оборона в діях особи буде відсутня, автор приводить конкретні кримінальні провадження з усієї України, які були розглянуті ВС у 2018–2023 роках в порядку касаційного оскарження і за результатами якого касаційним судом була напрацьована правозастосовча практика. Спираючись на проведений аналіз постанов ВС та Верховного Суду України (далі – ВС України), автор приходить до висновків, що перевірка відповідності чи невідповідності дій особи положенням ст. 36 КК України у кожному конкретному кримінальному провадженні повинна відбуватися за триланковою системою: 1. безумовне право особи на необхідну оборону; 2. умовне право на необхідну оборону; 3. безумовна відсутність права особи на необхідну оборону. Кожна ланка має свої умови (свого роду «фільтри»), при збігу фактичних обставин провадження з якими призведе до висновків про: право особи не бути притягнутим до кримінальної відповідальності; бути притягнути до кримінальної відповідальності, але за «привілейованими» складами кримінальних правопорушень; бути притягнутим до кримінальної відповідальності за умисні злочини. The article is devoted to the study of the issue of necessary defence, as well as the importance of law enforcement and interpretive powers of the Supreme Court (hereinafter - SC) for the correct understanding of this concept and its application in the context of criminal proceedings. The author of the article, without going into a full disclosure of the term “necessary defence”, given that this issue has been the subject of more than one study over the past decade, focuses mainly on the evaluative concepts used by the legislator in Article 36 of the Criminal Code of Ukraine (hereinafter – the CC of Ukraine). In particular, such concepts include: “necessary harm”, “sufficient harm”, “harm appropriate to the situation”. It is also noted that misunderstanding of these terms and their comparison with the circumstances of a particular criminal proceeding leads to unjustified criminal prosecution of persons whose actions are not subject to criminal liability by law. With a view to clarifying when and under what conditions the right to necessary defence arises in the actions of a person; when and underwhat conditions the use of necessary defence will lead to criminal liability; and when and under what conditions there will be no necessary defence in the actions of a person, the author cites specific criminal proceedings from all over Ukraine which were considered by the SC in 2018-2023 in the course of cassation appeal and which resulted in the development of law enforcement practice by the cassation court. Based on the analysis of the resolutions of the SC and the Supreme Court of Ukraine (hereinafter - SC of Ukraine), the author comes to the conclusion that verification of compliance or non-compliance of a person’s actions with the provisions of Article 36 of the Criminal Code of Ukraine in each particular criminal proceeding should be carried out according to a three-tier system 1. unconditional right of a person to necessary defence; 2. conditional right to necessary defence; 3. unconditional absence of the person’s right to necessary defence. Each link has its own conditions (a kind of “filters”), and if the actual circumstances of the proceedings coincide with these conditions, this will lead to the following conclusions: the right of a person not to be prosecuted; to be prosecuted, but for “privileged” criminal offences; to be prosecuted for intentional crimes.