Самовільне залишення військової частини або місця служби: кримінологічна характеристика та запобігання

Abstract

У дисертаційному дослідженні надано кримінологічну характеристику самовільного залишення військової частини або місця служби. Зокрема, в роботі проаналізовано поняття самовільного залишення військової частини або місця служби, досліджено зарубіжний досвід запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби, розкрито зміст основних показників одного з видів військової злочинності, а саме самовільного залишення військової частини або місця служби, висвітлено причини та умови самовільного залишення військової частини або місця служби, складено узагальнену кримінологічну характеристику особи військового злочинця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, з’ясовано зміст заходів загальносоціального, спеціально-кримінологічного й індивідуально-профілактичного запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби. Уперше в дисертаційному дослідженні запропоновано авторське визначення поняття «самовільного залишення військової служби або місця служби». Зокрема, під самовільним залишенням військової частини або місця служби потрібно розуміти діяння військовослужбовця, яке полягає в тому, що військовослужбовець без спеціального дозволу начальника (командира) залишає територію військової частини або місця служби, або не повертається до військової частини чи місця служби після лікування, відпустки, або коли військовослужбовець не прибув вчасно до нового місця служби при переведенні до іншої військової частини чи місця служби. Таке визначення рекомендовано закріпити в Примітці до ст. 407 Кримінального кодексу України. На нашу думку, таке нововведення дозволить чітко правозастосовувачам розуміти поняття самовільного залишення військової частини або місця служби та відмежовувати його від дезертирства. Також автором рекомендовано доповнити Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» терміном «військова частина», оскільки ця правова дефініція є фундаментальною в контексті кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 Кримінального кодексу України. Особливу увагу автором у дослідженні приділено аналізу причин та умов (детермінантів) самовільного залишення військової частини або місця служби, під яким доцільно розглядати систему соціально-негативних явищ і процесів, які детермінують вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби як свій наслідок. При цьому визначено, що фактори самовільного залишення військової частини або місця служби є різноманітними. На основі визначеного комплексу детермінант самовільного залишення військової частини або місця служби обґрунтовано, що найбільш оптимальною класифікацією факторів самовільного залишення військової частини або місця служби є їх поділ на три рівні: фактори самовільного залишення військової частини або місця служби на мікрорівні; на макрорівні;на індивідуальному рівні. Визначено, що кожен із цих рівнів охоплює причини та умови самовільного залишення військової частини або місця служби. Здійснено дослідження кримінологічної характеристики особи військовослужбовця, яка самовільно залишила військову частину або місце служби. Саме в рамках дисертаційного дослідження аргументовано, що особа військовослужбовця, яка самовільно залишила військову частину або місце служби – це сукупність соціально-демографічних, особистісно-рольових, морально-психологічних ознак, ознак правової свідомості, кримінально-правових ознак та загальнозначущих позитивних властивостей людини, які характеризують винну в порушенні кримінального закону особистість, у поєднанні з іншими обставинами та умовами, що впливають на кримінально-протиправну поведінку особи військовослужбовця, а також поведінки після вчинення особою самовільного залишення військової частини або місця служби. В рамках дослідження проаналізовано ознаки, що характеризують особистість військового злочинця, який самовільно залишив військову частину або місце служби. У дисертаційній роботі встановлено, що для зменшення кількості вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби необхідним вбачається розроблення заходів запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби. Тому в дисертаційному дослідженні обґрунтовано, що запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби – це сукупність нормативних, організаційно-технічних та адміністративно-управлінських заходів, що здійснюються органами державної влади, місцевого самоврядування, органами військової юстиції, командуванням військових частин, які спрямовані на усунення причин та умов, які сприяють вчиненню самовільного залишення військової частини або місця служби, дотримання службової дисципліни серед військовослужбовців з метою мінімізації вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби. Причому саме запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби має значно важливіше профілактичне значення, ніж саме усунення наслідків вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби. Комплексно досліджено види запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби. Визначено, що запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби здійснюється на трьох рівнях: загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуально-профілактичному рівнях. У дисертаційному дослідженні обґрунтовано, що загальносоціальне запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби охоплює собою найбільш масштабніші, довготривалі й найбільш ефективні різновиди діяльності, найважливіші соціальні, економічні, ідеологічні, технічні, організаційні та правові заходи, спрямовані на досягнення мети запобігання злочинності. Уперше запропоновано напрями спеціально-кримінологічного запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби. Спеціально-кримінологічне запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби охоплює три напрями діяльності: 1) кримінологічну профілактику самовільного залишення військової частини або місця служби; 2) відвернення самовільного залишення військової частини або місця служби; 3) припинення самовільного залишення військової частини або місця служби. Саме здійснення таких заходів є найбільш оптимальним на спеціально-кримінологічному рівні самовільного залишення військової частини або місця служби. У дисертаційній роботі запропоновано заходи запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби на індивідуальному рівні. Визначено, що заходами запобігання на індивідуальному рівні є виховні, організаційні та соціально-психологічні заходи. І тільки в сукупності вищезазначені заходи дійсно можуть мати позитивний вплив на особистість військовослужбовця та будуть запобігати вчиненню ним самовільного залишення військової частини або місця служби чи іншого кримінального правопорушення. Особливу увагу автором присвячено зарубіжному досвіду запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби. Зокрема, в дисертації проаналізовано позитивний досвід Німеччини, Франції, Ізраїлю, Польщі, Литви, Латвії, Молдови. Запропоновано використати досвід вищезазначених держав, а саме закріпити на законодавчому рівні можливість застосувати заохочення до військовослужбовців за зразкову поведінку та надавати їм можливість дострокового звільнення з військової служби; відновити роботу військових судів як органів військової юстиції та законодавчо закріпити обов’язковість використання поліграфа у провадженнях, пов’язаних із самовільним залишенням військової частини або місця служби. На думку автора, вказані зміни будуть корисними для запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби, а досвід зарубіжних держав матиме значення для протидії самовільного залишення військової частини або місця служби. The dissertation study provides a criminological characteristic of unauthorized abandonment of a military unit or place of service. In particular, the work analyzes the concept of unauthorized abandonment of a military unit or place of service, studies foreign experience in preventing unauthorized abandonment of a military unit or place of service, and studies the dynamics of committing a criminal offense provided for in Art. 407 of the Criminal Code of Ukraine, the reasons and conditions of unauthorized leaving of a military unit or place of service are analyzed, the features of the person of a serviceman who has unauthorized left a military unit or place of service are considered, general social measures to prevent unauthorized leaving of a military unit or place of service are analyzed, special criminological measures to prevent unauthorized leaving of a military unit or place of service, individual preventive measures to prevent unauthorized leaving of a military unit or place of service. For the first time in the dissertation research, the author proposed an author's definition of the concept of unauthorized leaving of military service or place of service. In particular, unauthorized leaving of a military unit or place of service should be understood as the act of a serviceman, which consists in the fact that a serviceman leaves the territory of a military unit or place of service without special permission from the chief (commander), or does not return to the military unit or place of service after treatment, vacation, or when the serviceman did not arrive on time to a new place of service when transferred to another military unit or place of service. This definition is recommended to be fixed in the Note to Art. 407 of the Criminal Code of Ukraine. In our opinion, such an innovation will allow law enforcement officers to clearly understand the concept of unauthorized abandonment of a military unit or place of service and distinguish it from desertion. The author also recommended supplementing the Law of Ukraine “On the Statute of the Internal Service of the Armed Forces of Ukraine” with the term “military unit”, since this term is fundamental in the context of the criminal offense provided for in Art. 407 of the Criminal Code of Ukraine. The author paid special attention in the study to the analysis of the causes and conditions (factors) of unauthorized abandonment of a military unit or place of service, under which it is advisable to consider the system of socially negative phenomena and processes that determine the commission of unauthorized abandonment of a military unit or place of service as their consequence. At the same time, it was determined that the factors of unauthorized abandonment of a military unit or place of service are diverse. Based on the analysis of the factors of desertion from a military unit or place of service, it is justified that the most optimal classification of the factors of desertion from a military unit or place of service is their division into three levels: factors of desertion from a military unit or place of service at the micro level; at the macro level; at the individual level. It was determined that each of these levels includes the reasons and conditions of desertion from a military unit or place of service. A study of the criminological characteristics of a serviceman who left a military unit or place of service was carried out. It is within the framework of the dissertation research that it is substantiated that the identity of a serviceman who left a military unit or place of service is a set of socio-demographic, personal-role, moral-psychological characteristics, signs of legal consciousness, criminal-legal and signs and generally significant positive properties of a person that characterize a person guilty of violating criminal law, in combination with other circumstances and conditions that affect the criminal and illegal behavior of a serviceman, as well as behavior after the person has committed an unauthorized abandonment of a military unit or place of service. The study analyzed the features that characterize the identity of a serviceman who left a military unit or place of service. As part of the dissertation research, it was established that in order to reduce the number of cases of desertion from a military unit or place of service, it is necessary to develop measures to prevent desertion from a military unit or place of service. Therefore, the dissertation research substantiates that the prevention of desertion from a military unit or place of service is a set of regulatory, organizational, technical and administrative-management measures carried out by state authorities, local governments, military justice bodies, and military unit commands, which are aimed at eliminating the causes and conditions that contribute to desertion from a military unit or place of service, and maintaining service discipline among military personnel in order to minimize desertion from a military unit or place of service. Moreover, the prevention of desertion from a military unit or place of service is of much greater preventive importance than the elimination of the consequences of desertion from a military unit or place of service. The types of prevention of desertion from a military unit or place of service have been comprehensively investigated. It is determined that the prevention of desertion from a military unit or place of service is carried out at three levels: general social, special criminological and individual levels. The dissertation research substantiates that general social prevention of desertion from a military unit or place of service includes the most large-scale, long-term and most effective types of activity, the most important social, economic, ideological, technical, organizational and legal measures aimed at achieving the goal of crime prevention. For the first time, directions of special criminological prevention of desertion from a military unit or place of service are proposed. Special criminological prevention of desertion from a military unit or place of service consists of three areas of activity: 1) criminological prevention of desertion from a military unit or place of service; 2) prevention of desertion from a military unit or place of service; 3) cessation of desertion from a military unit or place of service. It is the implementation of such measures that is most optimal at the special criminological level of desertion from a military unit or place of service. The dissertation study proposes measures to prevent desertion from a military unit or place of service at the individual level. It is determined that preventive measures at the individual level are educational, organizational and socio-psychological measures. And only in combination can the above measures really have a positive effect on the person of a serviceman and prevent him from committing desertion from a military unit or place of service or other criminal offense. The author pays special attention to foreign experience in preventing desertion from a military unit or place of service. In particular, the dissertation analyzes the experience of Germany, France, Israel, Poland, Lithuania, Latvia, Moldova. The author proposes to use the experience of these states in preventing desertion from a military unit or place of service. Taking into account the experience of these states, the author proposes to establish at the legislative level incentives for military personnel for exemplary behavior and provide the possibility of early discharge from military service; to restore the work of military courts as bodies of military justice and to legally establish the mandatory use of a polygraph in proceedings related to the unauthorized abandonment of a military unit or place of service. In the author's opinion, these changes will be useful for preventing unauthorized abandonment of a military unit or place of service, and the experience of foreign states will be important for counteracting unauthorized abandonment of a military unit or place of service.