Неформальна освіта як інструмент та ресурс для надання соціальних послуг у сфері протидії сімейному насильству в умовах воєнного стану

Abstract

У статті здійснено теоретичний аналіз ролі неформальної освіти в процесі надання соціальних послуг як інструменту запобігання та протидії гендерно-зумовленому насильству (ГЗН) в умовах воєнного стану. Показано, що питання протидії насильству в родинах є складовою захисту прав людини, утвердження гендерної рівності та демократичних цінностей у суспільстві. Автори підкреслюють значення сім’ї як базового інституту соціалізації та формування моделей поведінки, що визначають майбутнє поколінь. У дослідженні використано методи теоретичного аналізу, узагальнення практичного досвіду соціальних служб, синтезу, моделювання та спостереження. Особливу увагу приділено визначенню поняття неформальної освіти відповідно до законодавства України, її функціям у формуванні гендерної компетентності та розвитку професійних навичок соціальних працівників. Розглянуто міжнародні та національні освітні програми, що спрямовані на підвищення обізнаності щодо ГЗН, зміну соціальних норм, розвиток компетентностей і підтримку постраждалих. Доведено, що неформальна освіта є гнучким і дієвим інструментом профілактики та реабілітації, який забезпечує набуття знань, умінь і цінностей, необхідних для ефективної протидії насильству. Авторами наголошено на необхідності адаптації міжнародного досвіду до українських реалій, розроблення національних стандартів і процедур, а також на важливості державного визнання та сертифікації програм неформальної освіти у сфері соціальної допомоги. The article provides a theoretical analysis of the role of informal education in the provision of social services as a tool for preventing and combating gender-based violence (GBV) in conditions of martial law. It shows that combating violence in families is part of protecting human rights, promoting gender equality and democratic values in society. The authors emphasise the importance of the family as a basic institution for socialisation and the formation of behaviour patterns that determine the future of generations. The study uses methods of theoretical analysis, generalisation of practical experience of social services, synthesis, modelling and observation. Particular attention is paid to defining the concept of informal education in accordance with Ukrainian legislation, its functions in shaping gender competence and developing the professional skills of social workers. International and national educational programmes aimed at raising awareness of gender-based violence, changing social norms, developing competencies and supporting victims are considered. It has been proven that informal education is a flexible and effective tool for prevention and rehabilitation, which provides the knowledge, skills and values necessary to effectively counteract violence. The authors emphasise the need to adapt international experience to Ukrainian realities, develop national standards and procedures, and recognise the importance of state recognition and certification of non-formal education programmes in the field of social assistance.