Сімейні зв’язки як ресурс безбар’єрної ресоціалізації ув’язнених жінок в Україні

Abstract

У сучасному науковому та політичному дискурсі ресоціалізація осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, дедалі частіше розглядається крізь призму безбар’єрності як системного підходу до подолання соціальних, інституційних, комунікативних та психологічних бар’єрів, що перешкоджають повноцінній соціальній інтеграції. Для ув’язнених жінок ці бар’єри мають комплексний характер і посилюються гендерними чинниками, стигматизацією, обмеженим доступом до соціальних послуг, а також ускладненими або розірваними сімейними зв’язками. У цьому контексті сім’я постає не лише як соціальне середовище підтримки, а як ключовий ресурс безбар’єрної ресоціалізації, що забезпечує емоційну стабільність, збереження батьківських ролей, доступ до соціального капіталу та зменшення ризиків повторної соціальної ізоляції після звільнення. У статті проаналізовано теоретичні та практичні засади сімейно орієнтованої соціальної роботи з ув’язненими жінками в Україні крізь призму безбар’єрного підходу. Обґрунтовано, що сімейні зв’язки виступають важливим ресурсом безбар’єрної ресоціалізації, оскільки сприяють подоланню соціальних, інституційних, психологічних і комунікативних бар’єрів, з якими стикаються жінки в умовах позбавлення волі та після звільнення. Окреслено ключові потреби ув’язнених жінок, зокрема збереження материнських ролей, забезпечення регулярних контактів із дітьми, доступ до психосоціальної підтримки та підготовку до повернення в суспільство. Проаналізовано сучасні практики сімейно орієнтованої соціальної роботи, що реалізуються у співпраці державних установ і громадських організацій, включно з програмами підтримки батьківських компетентностей, сімейної медіації та післяпенітенціарного супроводу. Сформульовано рекомендації щодо вдосконалення соціальної роботи з ув’язненими жінками на засадах безбар’єрності, міжвідомчої взаємодії та дотримання прав людини, що сприятиме підвищенню ефективності ресоціалізаційних програм і соціальній інтеграції жінок та їхніх сімей. In contemporary scholarly and policy discourse, the resocialization of individuals in places of imprisonment is increasingly viewed through the lens of barrier-free approaches as a systemic strategy to overcome social, institutional, communicative, and psychological obstacles that hinder full social integration. For incarcerated women, these barriers are complex and exacerbated by genderrelated factors, stigma, limited access to social services, and disrupted or weakened family ties. In this context, the family emerges not only as a social environment of support but also as a key resource for barrier-free resocialization, providing emotional stability, the maintenance of parental roles, access to social capital, and a reduction of risks of repeated social isolation after release. This article analyzes the theoretical and practical foundations of family-oriented support for incarcerated women in Ukraine through the perspective of a barrier-free approach. It is argued that family ties constitute an essential resource for barrier-free resocialization, as they facilitate the overcoming of social, institutional, psychological, and communicative barriers faced by women during imprisonment and post-release. The key needs of incarcerated women are outlined, including the preservation of maternal roles, regular contact with children, access to psychosocial support, and preparation for reintegration into society. The article examines contemporary family-oriented practices implemented in cooperation between state institutions and civil society organizations, including programs supporting parenting competencies, family mediation, and post-penitentiary follow-up. Recommendations are formulated for improving support for incarcerated women based on barrier-free principles, interagency cooperation, and the observance of human rights, which are expected to enhance the effectiveness of resocialization programs and the social integration of women and their families.